Я вийшла заміж у двадцять два роки, у нас із чоловіком відразу народився син Назар. Поселились ми в однокімнатній квартирі, яка залишилась мені від батька. Перші два роки спільного життя Степан, мій чоловік, не ходив на роботу, адже ніяк не міг знайти нічого підхожого.
За півтора року після народження малюка я пішла працювати, адже дитячих грошей зовсім не вистачало на те, щоб його прогодувати. Нам допомагала моя мама, яка постійно купувала продукти, одяг для сина, в той час, як мій чоловік тільки спав і дивився телевізор вдома.
Згодом він пішов працювати електриком на приватну фірму, де платили наче непогані гроші, але через якийсь час він звільнився, адже щось його там не влаштовувало, та він і сам точно не знав що.
Наш син підростав, чоловік знайшов роботу закордоном, куди мав би їздити час від часу. Я зраділа, адже думала, що подвійними силами ми зможемо заробити грошей на більшу квартиру, аби не тулитись втрьох в однокімнатній, до того ж я дізналась, що вагітна другою дитиною, тому покупка більшої квартири була в пріоритеті.
Яким же було моє розчарування, коли мій чоловік їхав на роботу на два місяці, і приїжджав додому на три. Він вирішив, що заробити трохи грошей, тут їх потратити, і знову їхати на роботу — це найкращий варіант. Коли він приїжджав, то ми жили на широку ногу — він ні на чому не економив, тому грошей вистачало на перший місяць, а потім доводилось позичати в його знайомих. Тому наступні його приїзди додому починались із того, що він віддавав усі борги, і грошей майже не лишалось.
Мене це зовсім не влаштовувало, тому я вирішила із ним поговорити про те, що такий підхід до роботи абсолютно неправильний, оскільки я працюю постійно, не беру перерви для роботи у три місяці, аби перепочити. Наступного місяця Степан приїхав і повідомив мене про те, що збирається шукати нову роботу, адже з попередньої він звільнився.
Я чекала. Довго. Пройшов місяць, другий, третій, а мій чоловік все сидів вдома, і ніяк не міг знайти роботи. Другій дитині вже виповнилось 5 років, і Степан навіть не уявляв, як важко тягнути на собі все: забезпечення сім’ї, прибирання вдома, готування їжі, адже він всього цього не робив, бо це не чоловіча справа.
Дев’ять місяців він тоді сидів вдома. Весь цей час я злилась, майже кожна наша розмова закінчувалась сваркою через роботу, яку він навіть, мабуть, і не шукав. Тоді вже старшому сину було 10 років, і він починав все потрохи розуміти, і він також злився на тата.
Відтоді мій чоловік знайшов роботу також закордоном, звідки він привозив дуже мало грошей. Я не знаю на що він їх всі тратив, але працював він там близько 7 років, час від часу приїжджаючи додому.
Старшому сину вже виповнилось 17 років, і він вирішив, що хоче піти підпрацьовувати в барі. Я не заперечувала, адже графік не заважав йому навчанню, до того ж власник — це знайомий нашої сім’ї, тому він трохи наглядав за ним.
Син дуже виріс відтоді, як батько поїхав на роботу, але він бачив ситуацію нашої сім’ї. Він вже здатний аналізувати і робити висновки, тому одного вечора він посадив мене навпроти себе та запитав: “Навіщо нам тато, мам?”. Ці слова змусили мене забути всі слова на світі, оскільки я не очікувала почути такого від сина. “Ми живемо своїми силами, ні його присутності, ні допомоги я не бачу. Невже тобі подобається жити так? Коли він приїжджає, то годуєш його, вдягаєш його ти. Коли він останній раз тобі щось дарував?”- запитувала моя дитина, але я вже нічого не чула… я розуміла, що мій син правий, адже ми як жили в однокімнатній квартирі, так і живемо, я постійно сунула все на собі, навіщо тоді мені чоловік?
Моя дитина допомогла мені відкрити очі, і тепер я налаштована розійтись зі своїм чоловіком, адже я прекрасно справляюсь і без нього. Я зла і ображена на Степана за те, що протягом всього життя я не змогла відчути себе жінкою.
