Моя теща образилась на мене, хоч я цього зовсім не хотів. Я розумію, що в неї були тільки хороші наміри, але ж треба знати межу і поважати особисті кордони інших людей.
Одразу після одруження ми з Вірою почали жити самостійна – добре, що у мене була власна квартира, адже багатьом моїм знайомим доводилось деякий час проживати з батьками. А це, скажу я вам, ненайкраща ідея. А так ми самі господарі свого дому та часу – робимо що вважаємо за потрібне і коли.
Та, коли у нас народився син моя теща вирішила, що може ставити нам умови і вчити жити. Моя мама теж намагалась впливати на нас, але я одразу сказав все, що про це думаю. А от Марії Іванівні я не міг прямо сказати це і думав, що вона сама здогадається. Але це не так.
Теща часто приходила, щоб допомогти з дитиною – посидіти, коли нам десь треба вийти чи просто погратись, поки Віра відпочине, піде на шопінг чи робить хатні справи. І все б нічого – теща хоче як краще. Але дійшло до того, що вона почала приходити щодня та робити нам постійні зауваження – не так прибрали, не такі продукти купили, не так вдягли сина та й взагалі ми погані батьки та господарі.
Віра ображалась на маму та не могла щось сказати – соромилась і не хотіла сваритись. Я терпів до пори до часу, але не витримав і сказав:
– Марія Іванівно, я розумію, що ви хочете як краще, але надалі ми вже якось самі. Не приходьте до нас так часто і взагалі ми самі будемо вирішувати що і як робити в себе вдома та як виховувати власну дитину.
Теща гримнула дверима та два тижні не приходила до нас. Я зробив перший крок до примирення – приїхав з тортиком і вибачився. Теща почала знову приходити, але урок таки затямила – не командує, не вказує та стримується, щоб щось зайве не сказати.
