Сучасний світ іноді лякає своїми тенденціями. Не встигаєш оговтувавсь від нових віянь моди, як тут вже нова хвиля. Нас з дружиною теж якоюсь мірою зачепило.
Одружились ми тоді, коли обидвоє зрозуміли, що одне без одного життя не уявляємо. Після весілля мало що в нашому житті змінилось. Ми і далі продовжували будувати свою карʼєру, влаштовувати побут і жити в своє задоволення.
На той момент всі наші близькі друзі вже встигли поповнити свої сімʼї дітьми. Дехто навіть по кілька разів. І тут ми — щасливі і життєрадісні. Ну і хто ж втримається, щоб не покритикувати молоду сімʼю у відсутності дітей?
Ми стійко витримували всі закиди у наш бік. Тим більше, що поки не відчували особливої потреби у спадкоємцях. І тільки коли дружину почали лякати “проблемними вагітностями” через її вік (нам обом 35 років), вона теж заговорила про дитину.
Коли доня народилась, ми обоє відчували радість. Але вона одразу ж почала зникати, коли заходили суперечки, хто сьогодні гуляє і купає її. А близьке оточення ніяк не вгавало. Виявилося, що без другої дитини нам ніяк, бо “виховуємо егоїстку”.
Не скажу, що піддались, але вже через рік і сім місяців народився син. Та основна проблема тільки подвоїлась. Нам і далі катастрофічно не вистачало часу. Ми мріяли про власний будинок, тому сидіти без роботи ніхто не збирався. А найближче оточення допомагало тільки непотрібними порадами.
Через постійні дитячі істерики і хронічне недосипання в дружини почалась депресія. Спочатку вона це не визнавала, але заспокійливі приймала. Самолікування тільки погіршило її стан. Сімейні скандали стали для нас звичним явищем. Бажаючи все ж виправити ситуацію і допомагати їй, я провалив важливий проєкт на роботі. В результаті отримав усне попередження про звільнення, якщо подібне повториться.
Після цього нервові зриви зʼявились і в мене. Моя зарплата була досить пристойною і втрата роботи означала б тільки те, що мрія про власний будинок залишиться тільки мрією. Сварки з дружиною посилювались. І все це відбувалось при наших дітях.
Одного вечора ми вирішили відкрито поговорити. Я дійсно зрозумів, що дружині важко морально і фізично. А вона погодилась, що я повинен триматись своєї роботи, так як це суттєва частина нашого доходу. І обоє ми визнали, що народження дітей потрібно було відкласти на кілька років.
Ми любимо своїх дітей. Але бажаючи забезпечити їм гідне життя, ми пропускаємо всі важливі моменти їхнього дорослішання. А все могло б бути зовсім по іншому. Чи як ви гадаєте?
