– Дивно, у нас така різна зовнішність! – Здивовано поглянула на тата Даринка, — а що, якщо ми з мамою не рідні?
Стакан впав на підлогу. Не очікувала таке почути, мама, від доньки. Одразу присіла та не знала, що їй робити.
Чоловік, мов води в рот набрав, і глянув на доньку:
– Чому ти так думаєш?
– Однокласники так жартуютьз мене, — опустила очі Даринка. – Що ми з мамою різні, мов чужі!
– Ти що таке думаєш. – Стурбовано заявила мама. – Подивись у дзеркало чи на фото, хіба не схожі ми, тож як дві краплі води?
– Щось є, — озирнулась дитина.
– Поглянь на пальці.
– Й справді, тоненькі в обох, — глянула донька.
– Я їм покажу. Дітвора, таке видумали, — буркнув тато.
– Ой що ти кому покажеш — Дружина промовила до чоловіка.
– Ти тільки скажи, Даринко, хто додумався таке говорити?! – грізним поглядом чоловік подивився на доньку.
– Досить, вона ні в чому не винна! – Заступилась матір за дочку. – Вона тут ні до чого, це наші з тобою справи.
– Та невже ?! – скипів чоловік. – Це я в чомусь винен? Хто може бути винен, то лише ти?
– Тобто, я. Що таке говориш? – сказала дружина
— Я просто не люблю, безглуздих наклепів, які провокують мене на сварки.
– До тебе взагалі ще діла не було.
– Серйозно? То чому ти так дивишся на мене, ніби я цю маячню почав говорити. Чи може це я нашій доньці це сказав? Ти при розумі взагалі?
– Ти мене дурною вважаєш, чи що?
Їхню перепалку перервав дитячий плач. – Годі вам, тож усе добре.
Чоловік із жінкою на мить затихли, не розуміючи в чому суть.
– Що ти маєш на увазі? – поцікавився батько.
– Та я можу стати схожа на маму за кілька хвилин. Треба лише мамина сумка.
– Тобто сумка?
– Мама завжди відкриває її зранку і фарбується. От моя однокласниця прийшла з нафарбованими губами й сказала: «Дарина, от бачиш я нас свою маму подібна, а ти ні, Ви мов чужі». Мамо, дай мені свою косметику і ми все виправимо.
Батьки подивились один на одного та почали дзвінко сміятись. Даринка, повторила за ними, хоча й не розуміла, що тут смішного.
