По сусідству зі мною живе сімейна пара, яка дуже любить випивати. Все б нічого, якби у них не підростало двійко маленьких діток – шестирічні двійнята Михайлик та Віра. Діти, на диво, були чемними, вихованими, слухняними, але заляканими і не дуже спілкувались з сусідами.
Я часто помічала, як вони двоє гуляють самі до пізньої ночі, поки їх батьки влаштовують чергові посиденьки з друзями. Мені ставало дітей дуже шкода, але вплинути на щось я не могла – сім’я була під наглядом соціальних служб та це нічого не давало.
Якось я спостерігала картину, як Віра кликала Михайлика зі словами:
– Міша, ану скоро ходи сюди – ти не поприбирав, а я не маю часу, бо готую вечерю. Зараз тато прийде і ми двоє получимо, як того разу.
Я не втрималась і звернулась до дівчинки:
– Вірунь, а чому це ти маєш готувати їсти, а твій брат прибирати?
– Це мої обов’язки, бо мама і тато працюють, щоб нас годувати і повинні їм дякувати і робити все, що вони скажуть. Це не обговорюється.
– Хто тобі таке сказав?
– Це всі діти так роблять – мені мама сказала. Ви що, не знали?
Мені стало дуже боляче, коли я зрозуміла, що діти навіть не розуміють – так не повинно бути. Я намагалась поговорити з ними і пояснити все, але не встигла. На горизонті появилась їх «турботлива» матуся й забрала дітей додому.
Тепер я не знаю як мені вчинити у цій ситуації. Може ви порадите?
