Я сиділа в паніці і нічого не могла промовити. Від страху мене заціпило і я не могла навіть рухатись. Навколо мене стояв гамір: хтось кричав, хтось плакав, хтось молився. Навколо бігали стюардеси та просили пристібнути ремені безпеки.
Бічним зором я побачила червоні спалахи у вікні ілюмінатора. Повернувшись, я побачила, що турбіна літака палaє. Літак трясся, та гудів. Хтось відчайдушно кликав стюардесу, але цей клич губився серед іншого галасу.
– Все добре, доню, все добре, – поруч мене сиділа мама, та гладила мене по руці. Вона це говорила спокійним тоном. Я не розуміла, невже їй не страшн0? Невже вона не боїться того, що літак от-от впaде?
– Як же добре, мамо? Наш літак палaє, люди галасують, – я не розуміла спокою в її очах, голосі, в поведінці, – ми загинeмo, мамо!
Мама мовчала у відповідь на мої слова. Я подивилась у вікно і побачила, що ми вже зовсім низько. Літак от-от торкнеться землі і ми всі загинeмо. Час буквально летів, і ми все наближались і наближались до землі. І от одна мить: літак впав на землю. Удар був настільки сильним, що залізний птах розвалився і став шматом заліза. Все було в диму, пилюці та вогні, але я лишилась живою.
Я відчепила пасок безпеки, встала на свої ноги та пройшлась по уламках літака, і побачила, що ніког0 живог0 немає. Але чому я жива? Де моя мама? Я повернулась до свого місця, аби перевірити стан мами і побачила своє ж тіл0 в кріслі, поруч лежало тіл0 мами.
Я закричала так, як не кричала ніколи. Я відчула на собі чиїсь руки, а потім поштовхи. Розплющивши очі, я зрозуміла, що це був сон. Перед собою я побачила налякане лице мами. Я кричала крізь сон.
Ми саме їхали в аеропорт, щоб полетіли в Італію до бабусі в гості. Але я попросила в мами змінити рейс, бо цей сон здався мені занадто реалістичним, занадто правдивим. На щастя, вона мене послухала. Ми зачекали декілька годин, аби полетіти іншим літаком.
Я дуже вдячна мамі за те, що вона послухала мене. Не знаю, що це було: сон чи ще щось, але я рада, що все склалось саме так: ми дочекались нового літака та полетіли до бабусі в гості.
Чи траплялось з вами колись таке?