Я познайомилась з Михайлом на одній із студентських тусовок, коли була на 3 курсі. Він ж був старшим на 2 роки, і прийшов разом з другом. Так якось зустрілись поглядами і не наважились заговорити.
Минув тиждень. Знову переглянулись під університетом, коли хлопець прийшов навідати того ж таки друга. Та знову якось приводу для розмови чи знайомства не було. Тому як зустрілись випадково, так і розійшлись.
Уже наступного місяця випадково зіштовхнулись візками у супермаркеті. Розговорились нарешті і почали спілкуватись. Виявилось, що живемо ми зовсім близько одне до одного, дивно лише, що раніше не зустрічались. Що ж, мабуть, звела нас справді доля. Так тоді я почала думати.
Михайло мені одразу сподобався. Він був дуже справедливим, щирим, з гарним почуттям гумору, а найголовніше завжди мав тверду думку, яку обстоював. Це мене й привабило найбільше. Так ми прозустрічались десь 4-5 місяців, і раптом він мені освідчився.
Я була шокована, звісно, бо навіть з батьками його не познайомилась, та й своїм мамі і татові майбутнього зятя не представляла. Але погодилась, бо інакше не могла. Щаслива повідомила усіх, що треба готуватись до весілля. Мої батьки вподобали Михайла і вже з нетерпінням організовували наше майбутнє святкування. А от батьки коханого були далеко, тому познайомити він нас не міг.
Що ж, я погодилась. Подумала, що справді люди можливо далеко, та ще й старші, бо Михайло – не перша дитина в сім’ї. А може й зі здоров’ям проблеми, тому звісно, що я почекаю, нехай люди себе не пересилюють. Та от підійшов день весілля. Я дуже хвилювалась, бо багато моментів підготовки впало на мої плечі, адже хотілось все організувати на вищому рівні.
Ми були дуже щасливі і насолоджувались нашим днем. Та от сидимо в ресторані і я бачу як обличчя Володимира раптом змінилось до невпізнаваності. Я ще ніколи коханого таким не бачила, тому насторожилась.
Бачу, що зайшли в зал люди, які одягнені зовсім буденно. Чоловік і жінка приблизно віку моїх мами і тата. Я перепитала чи він їх знає.
Раптом, голосом зовсім невпевненим і наляканим (не таким як раніше) Михайло відповів, що це його батьки. Попросив зачекати, бо він повинен трішки відійти і переговорити. Я погодилась. Він вийшов разом з цими людьми з ресторану.
За хвилин 10 до мене підійшов офіціант і сказав, що наречений передав мені записку, у якій було написано: «Пробач. Батьки проти того, щоб ми були разом. Я повинен піти. Тобі прийде позов про розлучення. Підпиши його мирно.». Я не знала як реагувати. Не могла ні плакати, ні кричати, ні взагалі говорити. Як мені чинити в цьому випадку?
