Наша мама найбільше в світі боїться бути поганою тещею.

Наша мама найбільше в світі боїться бути поганою тещею. Весь час її хвилює те, що подумають та скажуть люди, зять, свати та вся родина.  Після весілля сестра з чоловіком живе в моїй квартирі. В мами наче мала площа, а в мене трикімнатна квартира в центрі і я сама. Від тоді у нас завжди «весело». Зразу Сергій навіть намагався щось допомагати і гроші заробляти. Та мама одразу ж його шкодувала, просила: – Відпочинь трохи, нащо тобі так багато працювати. За комунальні дочка оплатить,це ж її квартира, а що треба відремонтувати, то майстра найме. І Сергій почав звикати до такого життя. – Ти геть перебільшуєш, – казала мені завжди мама. -В чужих людей мусить жити. Думаєш це приємно чоловікові? Потім буде казати, що теща і своячка на ньому «їздять.» Та й Марійка наша що скаже, а свати наші? Не хочеш не роби, я сама все оплачу. Та надалі все для мене змінилось.

Донедавна почала дуже дивуватись своїй мамі. У неї єдина ідея фікс: її найбільший страх – це бути поганою тещею. ЇЇ весь час хвилює те, що скажуть інші люди, свати та родина.

—Я не хочу псувати з дочкою стосунків. Це моя Марійка його вибрала, ми повинні його прийняти, відноситись з повагою. Сергій – хороший хлопчина, не найгірший. Він інститут закінчив, спокійний, не п’є, – так мама частенько мені приговорювала.

Коли вона казала «ми», то ще й мене мала на увазі. Тобто я повинна приймати і поважати свого шваґра за те, що він має диплом, не п’є і тихо поводиться. Окрім того, що приймати, ще забезпечувати, терпіти у своєму домі та шкодувати; бо ще образиться, або ж скаже, що теща та своячка її з Марійкою хочуть розлучити, лише марять про це.

Моїй старшій сестрі – 26, мені 21, я закінчую університет. Квартиру подарував мені покійний тато. Вийшла заміж  Марійка того року. Сергій  з невеличкого містечка, в обласному центрі житла не має.

До одруження Сергій перебивався на орендованих квартирах у своїх знайомих, що здавали їх задарма, а після весілля він прийшов до нас.

—Мамо, ми трохи у сестри поживемо? Бо гроші на свою квартиру краще відкладатимемо. У тебе ж місця вдосталь, правда, Оленко?, – сказала Марійка, наче питаючи, проте речі вже були на порозі.

Місця вдосталь. Я мала у своїй власності трикімнатну квартиру, площа була доволі непогана. Звісно ж я не могла відмовити, а мама тим паче підтримала.

—А як їм інакше свій куточок отримати? Якщо кожен місяць витрачатимуть на орендовану квартиру, то своєї ніколи в житті не придбають. Та й що Сергія батьки скажуть. У тебе така площа велика, ти сама, а вони по орендованих тинятимуться?

І почались у нас постійні «веселощі». Спочатку Сергій навіть намагався щось у господарстві допомагати і гроші заробляти. Та мама одразу ж його починала вмовляти:

—Ти відпочинь трохи, нащо тобі стільки працювати. І однієї роботи вистачить. Та й удома не варто тобі напружуватись. Дочка за комунальні оплатить, а що підремонтувати треба, то майстра покличе.

—Мамо, – дивувалась я, – що значить дочка оплатить? Майже усі гроші на комунальні віддаю, мені ж і навчатись треба, а він теж тут живе. Хіба так важко кран підкрутити? Врешті-решт хіба він не має забезпечувати дружину?

—Ти геть перебільшуєш,- казала мама. В чужих людей мусить жити. Думаєш це приємно чоловікові? Потім буде казати усім, що теща і своячка його експлуатують. А Марійка що скаже? Що ми на чоловікові її «їздимо»? Не хочеш, то не працюй, я цього місяця сама оплачу.

Ну й плати, думаю. Раз тебе лише чужа думка хвилює, то оплачуй комунальні за зятька. А Сергій дуже швидко звик, вже й не переймався роботою і комунальними. Перевівся на пів ставки, додому прийде, ляже і телевізор клацає. Гроші свої сестрі не дає, у нього свій бюджет. Комунальні навіть не пропонує поділити. Не те щоб вдома щось допомогти зробити. Він ж гостя у домі, теща сама всі проблеми владнає.

Як добре що я більшість часу була в університеті та на роботі, бо дивитись на це все було бридко.

Та сімейні справи мене стороною не обходили. Сестра і зять збирали на своє житло гроші. А мама ще й хвалить.

—Ой, які ж вони ощадливі, такі молодці, так і на своє житло повністю незабаром назбирають.

Ну звісно ж Сергій молодець. Чому не назбирати гроші? Живе у сестри дружини. Мама дружини за комуналку заплатить. Одяг є. Скільки чоловікові його потрібно? І навіть на їжу не треба витрачатись. Нащо? Теща все сама оплатить, ще й майстра або сусіда покличе, щоб зять не перетрудився.

Таким чином кількість ротів, що споживають їжу на території збільшилась, а от здобувачів зовсім ні. Сестра ж теж свої гроші відкладає на квартиру, тим паче у неї зарплата більша.

Десь через пів року я забирала платіжки з поштової скриньки. Побачила, що за минулий місяць є борги. Тепер потрібно заплатити подвійну ціну.

Я тоді прийшла з питаннями до мами.

—Я вже не знаю що робити. Мені зовсім не вистачає грошей. І в цьому місяці знову. На їжу так багато витрачається. Можеш мені допомогти трохи грошима?

—Звісно, мамо, – без задньої думки кажу я,- виручу. Стипендію собі залишу, як завжди, а зарплату віддам. Але не може так продовжуватись. Дивись, нам зовсім не вистачає, а ти у Марійки і Сергія зовсім не попросиш хоча б копієчку. Хай би хоч частинку харчування і комунальних оплатили. Їх же ж двоє.

—Ні, ну ти знову нагнітаєш? – мама дуже здивована моєю пропозицією. – Вони так і на орендованій квартирі могли жити. Як їм на квартиру назбирати, якщо ще гроші за комунальні даватимуть. Потім Сергій скаже родичам, що теща всі гроші забрала накопичені? Ти дай мені, я тобі віддам усе.

І справді все віддавала. Перші кілька місяців. Хоч я не брала частину: я ж теж там проживала, теж їла, квартира моя. Та мама потім і зовсім забула про «позики». Одного разу я хотіла нагадати і почались звинувачення:

—Я одна усіх маю утримувати? Ти тут не живеш? Світлом і водою не користуєшся, чи не їсиш зовсім?

—Їм, звісно! Але ж і сестра з чоловіком їдять, живуть, і користуються точно більше, ніж я усім. Нехай тобі складно, та хіба я не попереджала? Вони на квартиру збирають, а де мої накопичення? Чому тоді всім разом не скидатись? Щоб всі були в рівних умовах.

—Хоч з тещею пощастило, бо своячку геть жадібну Бог послав! – лукаво обізвався Сергій, бо він тоді був вдома. – Ну, не у всьому має щастити!

—Ну і чого ти не думаєш, що говориш? – мама виказала свої образи мені. – Що тепер Сергій і свати подумають про тебе!?

—Мені вже все одно що вони подумають.- рішуче відповіла я. Годувати його і сестру я не зобов’язана. У мене своє життя. Віддаватиму я лише свою четвертину за комунальні, харчуватимусь окремо. Мені все одно що про мене думатимуть твої свати, я за статус «найкращої своячки» ніколи не гналась.

Я справді здійснила всі свої погрози. Їжу купляла і готувала окремо, мамі давала четверту частину комунальних.Сергій почав дотепно про мене складати жарти. Якось я готувалась до заняття з ученицею, бо зайнялась ще й репетиторством, а мама спитала Сергія чи я вдома, на що він відповів:

-Аякже. Свої королівські харчі споживає у покоях.

А мама і з ним сміється собі. Через місяць я зі своїм хлопцем рішуче вигнала їх зі своєї квартири. Гадаєте пішли на орендовану? Звісно ж, що ні! В мамину однокімнатну квартиру  переїхали. Мама ж моє рішення не схвалила, спочатку дзвонила мені:

—Це я тепер всю комуналку на собі тягнутиму? Ти що не розумієш, що я не маю таких статків? І не обговорюй навіть сестри і Сергія, їм треба своє гніздечко облаштовувати.

Слухавку я тоді поклала. Нічого нового і так не дізнаюсь. І сумнівно, що Сергій та Марійка переїдуть кудись. Під маминим гаманцем життя, як у раю. А от я, звісно, залишилась найжахливішою родичкою для всіх. Більше ні мама, ні сестра, а тим паче зять мені не телефонували і не намагались спілкуватись, а минув уже рік.

 

 

 

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Наша мама найбільше в світі боїться бути поганою тещею.