Чесно сказати, я ніколи не був зразковим чоловіком. З Анею ми одружились, коли нам було по 19 років – підліткова любов, яка переросла в сім’ю. Проте, мабуть, тоді я ще був не зрілий для цього й не усвідомлював, яку відповідальність взяв на себе. Мені здавалось, що сімейне життя це суцільні спільні розваги та зовсім не думав про щось серйозне. Та моя кохана була іншою – вона намагалась створити затишок, приготувати щось смачненьке та все говорила про діток. Я ж в той час не міг відмовити друзям, щоб погуляти чи піти десь в клуб. Як то кажуть “молодість в одному місці грала”.
Через таку різницю в поглядах на життя у нас з Анею часто виникали конфлікти. Вона старалась донести до мене, що пора змінюватись, але навіть якщо це й відбувалось, то не надовго. Я не знаю де у неї було стільки терпіння до мене і як потрібно любити людину, щоб стільки вибачати, проте тоді я цього не помічав.
А згодом у нас народилась донечка, яка перевернула наше життя з ніг на голову. Я ніколи не думав, що дитина так може змінити моє життя, просто дивився на неї й не міг відвести погляд. – Мій всесвіт – казав я – обіцяв всі свої сили прикладати для її щастя. Справді, якийсь час у мене було просто величезне бажання робити все для сім’ї та стати зразковим чоловіком і найкращим татком. Та з постійною рутиною це бажання помалу згасало. Дружина сиділа в декреті – повністю розчинилась в донечці та в домашніх справах. Я відчував, що ми починаємо віддалятись – мені ставало не цікаво проводити час вдома і знову повернувся до друзів.
Ще рік Аня терпіла такі мої “гулянки”, старалась не звертати увагу на те, що мене постійно не було вдома й часто навіть не приходив ночувати. Як могла згладжувала всі кути, проте і її терпінню настав кінець.
Якось до неї дійшли чутки, що я проводжу свій час з якоюсь дівчиною. Чи це правда? Так, зізнаюсь – мене понесло не туди. Проте, кажу одразу – зради не було, лише спілкування та спільне проводження часу. Та Аня цього вже чути не хотіла, стільки терпіла, намагалась зрозуміти та чекати коли я змінюсь, що раптом всі її бажання зберегти цей шлюб пропали. Не судіть, я також лиш тепер розумію свої помилки, але тоді розуміння не було. Вона зібрала всі мої речі та просила залишити її у спокої.
Мені дуже соромно, але тоді я відчув полегшення. Ось вона – свобода! Роби що хочеш, гуляй скільки хочеш і ніхто тобі за це мозги не клюватиме. Десь на три місяці пішов у конкретний загул. Та в якийсь момент до мене дійшло, що ж я накоїв, але назад мені приймати ніхто й не збирався.
Вже навіть якийсь чоловік поряд з Анею намалювався. Чи то ревність, чи почуття власності, але мене це починало дуже дратувати і я як ніколи хотів повернути свою сім’ю. Дружина ж не подавала жодних надій – лиш деколи дозволяла проводити час з донечкою, якій на той момент було 1.5 рочки. Я дивився в ці кохані очка й задавав собі питання – як я так міг вчинити з найкоханішими, але відповіді не знав.
Як уявив, що це й справді може бути кінець нашому шлюбу – стало ніяково. А коли подумав, що в моєї любої донечки може появитись вітчим, чи вона просто надалі не захоче проводити зі мною час, чи те, що не буду бачити її щоранку та вкладати спатки – мало не збожеволів. Це ж моя дитинка, моя кров, а я так вчиняю.
Я не знав, чи є у мене шанс налагодити стосунки з коханою, але твердо вирішив – потрібно робити все можливе для цього. Почав з морального дорослішання, усвідомив, що нарешті пора брати своє життя в руки та виконувати обіцянки, які колись давав. Так повністю поринув у роботу – мав план, щоб пересуватись по кар’єрних сходах з великим темпом. А у свій вільний час випрошував зустрічі з донечкою та Анею. Про всілякі гулянки навіть не думав та й бажання не було. І через це відсіялось багато “друзів”, залишились лише ті, з якими й чай на кухні попити можна.
В якийсь момент мені здалось, що мій шлюб не можливо повернути й вже змирився з цим. Проте продовжував всі сили прикладати для того, щоб фінансово допомагати коханій з донечкою. Кожного дня я просив вибачення у своєї сім’ї, але більше не обіцяв нічого – мовчки дотримувався своїх старих обіцянок.
Я це називаю не інакше, як дивом – моя кохана дружина дала мені шанс бути зразковим чоловіком. Коли вже всі надії покинули мене, прийшла от така радість. Безмежне щастя, яке я більше ні за що на світі не покину та не проміняю.
Можна багато говорити про те, який я був, проте хто з людей не помиляється? Думаю, важливішим є те, що я все усвідомив та почав в сотні разів більше цінувати свою сім’ю.