Найбільше у світі мене дратують роми, що постійно ходять по місту і не просто просять, а вимагають від тебе наче б то добровільну пожертву. У них усіх різні історії. Кожен розповідає, що не має чим дитину прогодувати, не має за що поїсти, навчатись, винайняти житло і так далі.
Головне, що є багато людей, які цьому співчувають, віддають гроші. Та вони ж зовсім не задумуються про те, чому люди так живуть і нічого не змінюють. Я теж втрачала роботу нещодавно. Але ж я не брала пакет і не шукала легкої наживи, не жебракувала, а шукала нове місце праці.
Чому ж ці люди не знайдуть заробіток? Чому можливостей не бачать? Дивує насправді. А головне, нагло лізуть тобі під ноги і не просто чекають на те, що люди захочуть пожертву зробити. Вони просто таки лізуть у твій гаманець, не відходять, поки чогось не отримають.
Окрім того, не цінують нічого зовсім. Нещодавно бачила таку ситуацію. Просили діти-роми гроші у якоїсь жінки на їжу. Вона запитала чи не хочуть вони бутерброд. Вони погодились.
Я стала свідком, як ці діти по разу вкусили і викинули ті бутерброди. А потім знову почали просити пожертву.
Тож, можете вважати мене жорстокою, але я думаю, що такі люди не потребують пожертви. Є дуже багато людей, які не мають можливості працювати, дітей, яких покинули батьки, які потребують дуже великі суми на лікування. А найголовніше тих, що цінують те, що для них роблять інші.
