Не можемо прийняти тещу, і своячка відмовляється

Моїй тещі 92 роки.  Можна подумати, що жінка вже геть немічна, але насправді все не так. Ольга Григорівна досі сама пересувається, готує їжу, обслуговує себе і, в міру своїх сил звісно, може зробити усе. Авжеж, це нас тішить, а як інакше. По-перше, теща здорова, не мучиться. Це найосновніше. А по-друге, не маємо зайвих клопотів. Хай це звучить егоїстично, та все ж правдиво і щиро. Все-таки догляд за людиною похилого віку забирає багато часу.

Зараз минає літо. Їздити в село, щоб привезти хоча б необхідні продукти дуже важко. Машини у нас немає. А автобус часто ламається, ходить рідко і дорогу перемітає снігом. Тому потрібно було щось думати, тим паче свята незабаром.

У моєї жінки є сестра. Вона старша від неї на 3 роки. Якщо моя Галя завжди була маминою надією, то Марія постійно щось витворяла ще з молодості. То завагітніла незрозуміло від кого, а в ті часи це було ганьбою для батьків на все село. Потім народила мертву дитину. Більше й не завагітніла. Одружилась з чоловіком, якого майже не знала.

Він виявився алкозалежним. Хоча й не бив її і не ображав. Навпаки приходив і лягав одразу ж спати. Проте, надітись на такого чоловіка, зятя нема ніякої потреби і змоги. Галя ж одразу після школи познайомилась зі мною. За кілька років ми одружились і народили двох дітей. Син Андрій зараз живе закордоном. А молодша Настя нещодавно народила. З зятем проживають поки що з нами. Бавимо онучка. Трохи тісно, але молоді ще не накопичили на своє житло. Чекаємо.

Кімнат у нас 2. Загалом площі мало. Та от подзвонила нещодавно до нас Марія. Сказала, що була в селі. Ольгу Григорівну, мовляв, треба забирати негайно з села, бо вона вже все забуває і не може дати собі ради. Але вона ніби то не може прийняти жінку в себе. Просить про це нас. А у неї насправді 3-кімнатна квартира в центрі.

Живе вона там лише з чоловіком. Ще й ліфт є, та й без того другий поверх. А у нас п’ятиповерховий будинок. Квартира на четвертому. Не знаю, як тещу сюди можна вивести. Ми це вже другий тиждень пояснюємо Марії, хоча вона наче не розуміє, сперечається постійно.

Моя Галя в розпачі. Справді, прийняти Ольгу Григорівну нам дуже і дуже важко. Та, мабуть, вибору немає. Мусимо вміститись. А Марія нехай залишається наодинці зі своєю совістю.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Не можемо прийняти тещу, і своячка відмовляється