Мені 40 років і в мене немає своїх дітей. Та є рідні племінники – 7 та 14 років, сини мого рідного брата, яких я частенько забираю зі школи, бо невістка моя на роботі до 6-ї години вечора.
Якось, на минулому тижні, мені довелося чекати на хлопців біля школи і я побачила жахливу картину. Діти, яким по 10-11 років ховалися за деревами біля школи й курили цигарку. Люди добрі, куди дивляться їхні батьки? Чому ці дітки відразу після закінчення уроку не пішли по домах? Або ж чому їх досі не забрала мама чи тато?
Спочатку я хотіла підійти до них і вибити ту привабливу «іграшку» з їхніх рук, але потім подумала, що не маю права виховувати чужих дітей. Звичайно, що всі мають все спробувати в цьому житті, можливо так скаже зараз більшість, і самі повинні вирішити, яку тропинку в цьому житті обрати, але ж не в такому ранньому віці.
Чому таких малих дітей ніхто не контролює? Їх повинні забирати батьки, а якщо вони запізнюються, то вчителі відповідальні за малих. Чи не так?
Мабуть, легко, скажете Ви, мені розказувати про виховання, не маючи свої власних дітей? Можливо, але я думаю, що все-таки не потрібно кидати виховання своїх нащадків на самоплив, бо це ні до чого доброго не призведе.
Тож, шановні батьки, по більше спілкуйтеся зі своїми дітками й вникайте в їхнє життя. Бо Ви за них відповідаєте.