Ми із мамою живемо добре: у неї хороша робота, я зараз також в пошуках робочого місця і свого покликання, а поки підпрацьовую маркетологом в інтернеті. Ми з мамою завжди були вдвох, принаймні, я так думала до того часу, поки мені не подзвонив невідомий номер та попросив про зустріч. Жінка, що говорила зі мною, назвалась моєю бабусею.
Я зовсім не пам’ятаю своїх родичів. Колись мені доводилось їх бачити, в моїй пам’яті навіть залишились якісь спогади із ними, але ми давно не спілкуємось, бо в один момент просто сіли та поїхали далеко від нашого дому, в іншу країну. Мама завжди хотіла для своєї дочки найкращого, тому, як я вважала, ми переїхали жити в Італію.
Тож, мені подзвонила жінка, яка назвалась бабусею Антоніною та сказала, що ми мусимо поговорити. Я зовсім не була готова до такого повороту подій, адже мені зараз 19 років, і я не розумію де ж була ця жінка весь цей час? Мама мене ніколи не налаштовувала проти рідні, та і не говорили ми про них зовсім, адже я розуміла, що якщо ми не спілкуємось із ними, то значить є якась для цього причина.
Я не стала активно підтримувати діалог із жінкою, адже це те ж саме, що розповідати про своє життя просто людині із вулиці. Антоніна запитувала в мене про мої справи, вподобання, але мене ця ситуація змушувала почуватись некомфортно, тому я вимушена була попрощатись. Вона запитала чи передзвоню я їй, але я вдала, що не почула і просто поклала слухавку.
Того дня я все ж захотіла поговорити з мамою, вирішивши, що прийшов час мені дізнатись про свою рідню. Я розуміла, що, можливо, ця тема може бути болючою для мами, але відкладати її щоразу вже просто не було як.
Ми сіли за стіл, аби повечеряти і я запитала в матері про моїх родичів. Вона довго мовчала, а потім сказала: “Тільки не кажи, що вона все ж до тебе додзвонилась…”. Після цих слів я зрозуміла, що Антоніна шукала зі мною зв’язку, а мама цьому активно перешкоджала, тому мені стало ще більш цікаво.
Мати розуміла, що я вже доросла дівчина, і приховувати правду від мене вже немає сенсу — я зможу все зрозуміти. Тому вона почала розповідати. Коли я дізналась історію, через яку мама вимушена була поїхати, то бажання спілкуватись зі своєю “бабусею” в мене вмить зникло.
Одного дня мій батько Ігор вирішив, що він більше не кохає свою дружину Дарину (мою маму). Він зібрав речі і повідомив їй про те, що знайшов іншу жінку. Цією жінкою виявилась мамина рідна сестра Валерія. На той момент, коли батько йшов від нас до Валерії, вона вже була вагітна.
Звичайно, що така ситуація зачепить будь-яку жінку, тому моя мама була дуже розлючена на них двох, адже він безсовісно зраджував свою дружину з її ж сестрою. Але бабуся Антоніна з дідусем були абсолютно проти агресії мами в сторону Валерії та Ігора. Мовляв, серцю не накажеш, та і Валерія бідолашна, в неї в житті все не складається, залиш їх у спокої.
Бабуся із дідусем знали про зради мого батька, але нічого не сказали матері, тому вона й вирішила, що ці люди їй більше не сім’я, і поїхала з маленькою дитиною на руках в іншу країну, аби відкрити нову сторінку свого життя.
Бабуся дзвонила їй якось, та просила трохи грошей, бо Ігора звільнили, Валерія в декреті, а вони з дідусем на пенсії, але мама цього і чути не хотіла.
Після розповіді моєї матері, бажання спілкуватись зі своїми родичами зникло вмить і безслідно, адже покинути власну дочку з малою дитиною на руках нормальна мати ніколи не зможе.
