Свій ювілей Олег вирішив відсвяткувати грандіозно, запросивши велику кількість гостей, серед яких мали бути: родичі, друзі, колеги. Він ніколи не святкував так гучно, але зрозумів, що життя минає швидко, досягнув він чимало: власний бізнес, авто і є ще одна мрія – це власне житло.
До дня народження почав готувати заздалегідь. Процес підготовки тривав досить весело, адже – це нові знайомства, знання, вибір декору, меню, музики, запрошень. От уже й настав час запрошувати гостей. Олег довго вагався чи хоче він на своєму святі бачити батька. Адже він із мамою давно розлучилися, він ніколи не цікавився життям сина і подейкують, що він зловживає оковитою. Та все ж вирішив що запросить його, а чи приходити на святкування нехай вирішує сам. Вони давно не бачились із батьком не спілкувалися, але десь у середині Олег надіявся, що він таки прийде.
Ось і настав той довгоочікуваний день святкування. Ресторан шикарно задекорований, на столах стоять смачні страви гості уже почали сходитись. Їх щомиті ставало все більше та більше, але батька так і не було.
Святкування проходило на позитиві, гостей було понад сорок – усі веселились, їли, пили та фотографувались. Ось уже і всіх кличуть займати свої місця за столами, бо принесли гарячу страву. Гості повсідалися, спілкуються між собою, як до іменинника підійшов офіціант і сказав, що охорона на вулиці тримає якогось не зовсім адекватного чоловіка, який стверджує, що прийшов на святкування дня народження. Олег одразу зрозумів про кого йде мова і поспіхом вийшов з-за столу. Поки йшов на вулицю, думав лише про те, щоб ніхто із гостей не побачив батька і не сміялись з нього.
Справді, коли вийшов на подвір’я ресторану побачив батька, він не був п’яним, просто неохайно одягнений, схожий на людину без постійного місця проживання.
Василь Іванович привітав сина, потиснув йому руку, перепросив за те, що так давно не цікавився його життям. Вони поговорили та розійшлися. Батько не наважився попроситись зайти, адже виглядав не так респектабельно, як усі гості, а Олег і був цьому радий, адже ніхто із присутніх його не побачить. Під кінець святкування музиканти оголосили, що є ще один подарунок для іменинника від батька, хлопець одразу розгубився і навіть не розумів чого чекати. Він підійшов до сцени, йому вручили невеличкий зімнутий жмуток паперу, розгорнувши його він прочитав «ВИБАЧ! та якась адреса» і з нього випали ключі.
Виявилося, що батько подарував сину на тридцятиріччя двокімнатну квартиру своєї покійної уже матері.
Мрії мають здатність ставати реальністю, але найцікавіше те, що допомагають їх втілити у життя люди, від яких ми та не очікувати не могли.
