Літнього вечора чоловік повіз мене у пологовий. Відійшли води ми діяли швидко. У палаті було так багато вагітних того дня. Що лікарі ледь встигали бігати біля усіх. Лише було чутно: «Ще одна, готуйте реанімацію! Швидко. Іншу повертайте назад».
– Оце так рух, — подивився на це все збоку мій чоловік.
Уже тиждень я готувалась до цього дня. Лише малюк не сильно хотів, показуватись на світ. Я не могла знайти собі місця й відчувала от-от це має відбутись. Так і було. Я намотувала круги по будинку, я відчула, що підлога стала мокра. Думаю, звідки тут взялась вода, можливо, кран на кухні прорвало. Та дивлюсь, а у мене води відійшли.
Добре, що у них уже було все готово. Вони швидко взяли сумки й поїхали у пологовий. Яну дуже мучили потуги. Вони були довгими та тяжкими. Тривали понад 6 годин. Та й самі пологи були не з легких. Жінка мала родити сама, але її оперували.
Маленька дівчинка, яку чоловіку подарувала дружина, була, мов перлинка. Така крихітна з блакитними оченятами, розміром в ґудзик. Дитя відвезли й поклали таткові на груди, оскільки, жінка відходила від операції.
Уже наступного ранку дитинку давали матері. Яна підготувалась, щоб погодувати малечу. Взявши на руки, вона не розуміла. Материнського потягу не було, годувати маля не хотілось та й всередині був якийсь тривожний стан. Жінка не змогла погодувати малюка й віддала його медсестрі: «Тут щось не так, це не моя дитина. Це якась помилка, я відчуваю. Серцем». Дівчинку віднесли назад і подивились на жінку, як на одну із тих, що відрікається від дитини. Думали, що це ще одна “зозуля”, яка шукає відмовки аби лишити маля.
Яна покликала чоловіка аби той пішов та перевірив, чи їм принесли ту дитину. Адже чоловік одразу після пологів бачив маленьку. Він пішов туди, куди забирали усіх малюків. Став шукати листок з іменами. Та яке його було здивування, коли побачив, що столик з ПІБ їх дівчинки, де кладуть новонароджених, був пустий. Адже вони ж мали покласти уже малюка назад.
Чоловік побіг до головного лікаря й наробив шуму. Усі стали бігати. Та виявилося те, що у них на роботі була молоденька медсестра й вона переплутала, палати у яких лежали жінки були No9 і No6. Виходить, що вона поміняла місцями дітей.
Який все-таки сильний материнський інстинкт. Як мати відчуває своє немовля! Тільки можна уявити наскільки сильний зв’язок матері та дитини все життя. Адже не може бути людини ріднішої, за ту, що дала тобі життя. Цінуйте і любіть своїх матерів, вони як ніхто інший любитимуть та хвилюватимуться про нас…
