Нещодавно я одружився з вдoвoю.Мені 55 у мене є двоє дорослих доньок близнят які переконали мене що людина в любому віці заслуговує бути коханою та щасливою

Коли мені було 24, я був одружений на Марії. Це було моє перше справжнє кохання яке я віднайшов навчаючись в університеті. Ми були безмежно щасливі. Шалене кохання породило нам двох донечок близнят.

Це було для нас великою несподіванкою.

Несподіваний поворот зіткав нашу сім’ю ще раз, коли дівчатам було по 6 років через хворобу померла мама.

Я залишився сам з малими дітьми. Все лягло на мої плечі – змушений багато і тяжко працювати та паралельно виховувати донечок які тільки пішли до школи в перший клас.

Вони вимагали дуже багато уваги, я жив дітьми – а на особисте життя часу не було. Та й в принципі не думав про таке. Вважав що кохання в житті буває лише раз.

Моєї зарплати ледь вистачало зводити кінці з кінцями, благо, сусіди та родина допомагали – то одяг дівчаткам подарують, то з запасами на зиму поділяться.

Життя було важким, та з часом я привик. Так проходили роки, дівчата закінчили школу, отримали вищу освіту та повиходили заміж. Переїхали від мене і знов я лишився сам, але я не жаліюсь.

Зараз у них все прекрасно, вони виховують тепер своїх діток – моїх прекрасних онуків.

Буквально рік тому я зустрів одну жінку, ми познайомились на ринку. Вона була новою продавщицею в моєму улюбленому магазині. Купуючи в неї продукти якось ми розговорились про життя. Як виявилось у нас багато що спільного.

Вона також вдова у неї вже доросла донька.

Поговорили як приятелі, та розійшлися.

Ще не раз ми бачились на цьому ринку. І кожен раз нас зближував. Я вже і не міг піти з ринку не поговоривши з Мартою.

Одного разу, коли до мене завітали доньки, я розповів їм про свою нову знайому.

– Татку, а може це доля? Знайомство ж може перерости у щось більше. Ми знаємо що ти заслуговуєш мати поруч себе кохану людину та бути щасливим.

Ви моє щастя та онуки – відповів я, але в душі замислився над словами доньок.

Мене лякала ця думка, адже я вже 25 років не був у стосунках. Вже й забув як це.

Та мене приваблювала моя нова знайома – вона розумна, інтелігентна, спокійна жінка. Наше спілкування продовжувалось – вже в гості один до одного ходили. Розуміли, що це щось більше ніж просто дружба лиш боялись собі в й цьому зізнатись.

Мені було страшно, але все ж я наважився і зробив це – запропонував Марті одружитися. Вона погодилась.

Та як я і говорив, Марта була розумною жінкою – перед тим як ми офіційно подали заяву та почали жити разом запропонувала домовитись. Адже люди які стільки часу, скільки років жили самі мають свої звички, які не завжди хороші та можуть породжувати сварки сім’ї.

Насправді вияснилось що у нас і у звичках багато спільного. Ми двоє любимо чистоту і порядок у домі, разом готові займатись прибиранням. Наприклад, Марта любить пити каву зранку в тиші, а потім після цього сама прогулюватися в парку. Як пояснила, щоб освіжити думки та набратися сили. А я люблю читати новини в голос, та зовсім не люблю готувати.

Завдяки передбачуваності Марти, коли ми одружилися та з’їхались – жодного разу не виникло побутових проблем та сварок. У кожного був особистий простір, який ми поважали. Нам було на диво комфортно разом.

Наші дочки тільки пораділи за нас. Я і сам не тямлю від щастя, адже вже дуже давно не проживав цих відчуттів.

Не знаю, можливо це і є те справжнє кохання, яке ми вдвох на старості літ заслужили.

Багато хто питав у нас, чи не шкодуємо ми, та чи варто робити такі кардинальні зміни в такому зрілому віці – я з усмішкою на обличчі впевнено відповідав ВАРТО!

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Нещодавно я одружився з вдoвoю.Мені 55 у мене є двоє дорослих доньок близнят які переконали мене що людина в любому віці заслуговує бути коханою та щасливою