Коли подруга сказала, що її донька очікує на дитину, я була шокована, як їй бути?
– Потрібно вирішити усі формальності, і бажано, розписатись, батько дитини ж десь є на білому світі, то хай приходять і довідку з лікарні нехай візьмуть.
Так, розповідала Люда, їй сказали в РАЦС, адже діти все вирішили, що будуть брати шлюб, лише поставили її перед фактом.
– Не хвилюйся, матуся, у нас кохання, дитина буде рости в повноцінній сім’ї, — так їй говорила дочка. Додала лише, що їй ще потрібні якісь довідки від батьків.
Моя подруга була розгублена, хоча Вікою вона завагітніла теж у сімнадцять, та саме тому не бажала доньці таких складнощів в молоді роки. Вона спочатку ходила до лікаря, думала позбутись дитини, але серце не дозволило так вчинити.
Далі розказувала Люда, вона вирішила познайомитись з новоспеченим зятем та майбутніми родичами.
Та виявилось, як сказала їй Віка, у хлопця не було нікого, окрім старшого брата, домовились зустрітись у п’ятницю.
Людмила звісно, була не рада від таких новин, адже знову ж таки, доведеться їй одній допомагати із дитям.
Потім, як говорила подруга, почалась тяганина з документами, медичні центри, УЗД. Їй не вірилось, що все змінилось в один день.. Їй так стало жаль, що Віка не отримає того, чого вона сама не встигла побачити: подорожей за кордон, студентського життя. До того ж ще треба було про багато що подбати: організувати свято чи весілля, підготувати до пологів, а це все кошти.
Тим більше нареченого, та так і не бачила. Та далі було цікавіше, Люда сказала, що в п’ятницю ввечері, коли вони з донькою накрили нас стіл, у двері пролунав дзвінок, Віка, звичайно, швидко побігла відкривати двері. Та коли, Люда побачила її кавалера, то просто очманіла, адже на вигляд цьому чоловіку було років тридцять, навіть кошик квітів вона не одразу розгледіла в шоковому стані.
– Доброго вечора, мамо! – з такими словами, як каже Люда, він заявився до них в дім. Обабіч від нього стояв брат, той просто мовчав.
Як говорила мені подруга, на хвилину вона вклякла, тому що не могла зрозуміти, як її маленька дівчинка, познайомилась з таким чоловіком та й де. Це все ж незаконне діяння, розпуста. Та блискучі очі Віки, стримали язик Людмилі, й вона провела їх у вітальню.
Донька удала ніби нічого дивного й не відбулось, та Люда відвела її на кухню, й запитала, чи не старого нареченого вибрала собі Віка.
– Та ні, мамо, йому наступного року буде всього тридцять чотири, — з усмішкою відповіла Віка.
– Мені здається, це трохи завелика різниця у віці, — говорила їй Люда.
– Та все нормально, мам, він чоловік з досвідом, — і потягнула її у вітальню, бо там чекав їх Василь.
Людмила була шокована, в голові був вир думок.
– Ой, ти знаєш, я не спала після того кілька днів, та зрозуміла. Якщо доля так звеліла, значить так має бути, можливо, клепки у нього більше. Василь мій ровесник, тому надіюсь і наміри має серйозні, буде берегти її, та й роботу має, дитину на ноги поставлять. Не те, що мій, дитину зробив, та й зник, й чоловіком назвати, язик не повертається, — зітхнувши, сказала мені Люда.
А я подумала, що головне, щоб дітям було добре, і тоді на серці буде спокій, думаю в Людмили так і буде.
