Перший сніг в цьому році був дуже раннім. Надія Вікторівна навіть не встигла звикнути до нового класу, бо в цьому році до неї перейшов новий п’ятий, як діти вже цілим натовпом прилипли до вікон у класному кабінеті, спостерігаючи за тим, як повільно сніжинки падають на холодну землю. Класна керівниця і сама на декілька секунд застигла, спостерігаючи за зимовим чудом, але прийшла в себе та покликала клас повернутись за парти та продовжити урок, як би сильно їм не хотілось вибігти на вулицю.
Перед тим, як школярі вибігли з кабінету, молода вчителька лише попередила, щоб ті вдягались тепліше, тому що температура в школі була досить низькою, що вже казати про вулицю. Нагадала вона про те це, принаймні, тому що у класі був хлопчик, що прийшов сьогодні в школу у тонкій куртці, неначе надворі тепла осінь.
Ярослав був єдиним у класі, до кого Надія так і не змогла знайти підхід. Наче й використовувала всі прийоми, про які говорили в університеті, і характеристику з молодших класів вивчила, але якось не вдавалось. Колеги заспокоювали, але викладачка все ж не знаходила собі місця.
З роботи вона поверталась ввечері, якщо пощастить, то о шостій, як і в цей раз. Вирішила зайти в магазин, бо вдома не було нічого солодкого, а без цього жінка свій вечір не могла проводити спокійно, а на підході до магазину побачила знайому фігуру, якою і виявився Ярослав. У його руках була цигарка, одягнений був у ту саму тонку куртку, і навіть рюкзак продовжував висіти на плечах.
Звісно, вона не змогла пройти повз. Зупинилась, задала кілька питань і дізналась, що вдома його чекає п’яна мати та вітчим, який приводить своїх друзів та б’є малого. Залишити надворі хлопчика не дозволила совість, тому вдруге нагадавши, що куріння це шкідливо, вона на хвилину забігла в магазин, а потім вони разом пішли в її квартиру. Спочатку було ніяково, бо хлопець почував себе в чужому місці, ще й зі вчителькою, але з часом освоївся, навіть попросив теплого чаю.
Надія Вікторівна накрила йому цілий стіл, а сама відійшла в іншу кімнату, щоб зателефонувати його колишній класній керівниці та дізнатись більше про його родину. Мати Ярослава виявилась хронічною алкоголічкою, хлопця декілька разів намагались вилучити, але вона його повертала. Подякувавши жінці за інформацію, вчителька приготувала для учня спальне місце, а сама сіла перевіряти зошити. В робочому блокноті знайшла номер матері хлопчика і запросила її на розмову стосовно її сина у школу, та погодилась, хоча було чутно, що вона була явно не в тверезому стані.
З’ясовувати причини цього практично не хотілось і не було сенсу. Жінка навіть у навчальний заклад сина прийшла напідпитку, з цигарками, що ледве не випадали із кишень. Образ матері став зрозумілий практично відразу, але Надія була добросовісною людиною, тому вирішила все ж провести профілактичну бесіду, пообіцявши звернутись у відповідні органи, якщо жінка не зможе забезпечити нормальний рівень життя для сина.
Два тижні все було нормально, і Ярослав здавався цілком щасливим серед однолітків, був тепло одягнений у свіжі та чисті речі, тому на якийсь час жінка заспокоїлась. Втім, вже скоро вона знову зустріла хлопця біля магазину, і той попросив переночувати у неї, бо вітчим знову влаштував гулянку.
Тоді Надія Василівна не витримала, вже наступного дня взяла відгул та навідалась до органів опіки, які, власне, і запропонували прихистити хлопця у себе. Тоді вона погодилась з думкою, що кожній дитині потрібна турбота, і зараз зовсім не шкодує про це рішення, бо цей Новий рік вони зустрінуть, як справжня сім’я.
