З чоловіком ми прожили разом 26 років. Це було щасливе життя, сповнене радощів, подорожей та тепла. Я зустріла його, коли мені ледь виповнилося 20, він був старший за мене на 23 роки, але це зовсім не заважало нам завести роман. Мені подобалося те, що він такий дорослий, що може дати цінну пораду, розібратися із будь-якою ситуацією. Я відучувала себе як за камінною стіною.
За час шлюбу у нас народилося двоє дітей. Вони росли у повній прекрасній та люблячій родині. Ми кілька разів на рік усією сім’єю подорожували до моря або просто в іншу країну, у нас були традиційні родинні вечори з настільними іграми, ми завжди все робили разом. А коли ми купили великий будинок на окраїні міста, то часто організовували пікніки та збирали гостей у нас дома. Нашою родиною усі захоплювалися і навіть дещо заздрили і я розуміла чому. А тому, звісно, коли чоловік захворів і його нестало, ми всі дуже важко переживали цю втрату.
Не можу сказати, що ми почали оговтуватися. Але з часом таки почуття втрати приглушалося і ми тільки починали вчитися жити самостійно, як сталося те, чого ніхто не міг очікувати.
Одного осіннього ранку діти пішли на навчання, а я доїдала сніданок, аж раптом у двері постукали. Я у такий час нікого не чекала, тому дуже здивувалася ранковому візиту. На порозі стояла зовсім юна дівчина, точно молодша за моїх дітей. Вона уважно на мене подивилися, потім окинула оком прихожу і, не дочекавшись запрошення, посунула у дім. Я так здивувалася, що просто мовчки відступила і навіть не запитала, хто ця нахабна особа.
Вона сіла на диван і сказала, що нам треба серйозно поговорити. Тільки зараз вона представилася і, почувши її прізвище та по батькові, я здригнулася, адже це було наше прізвище та ім’я мого чоловіка. А вона, помітивши мій здивований погляд, сказала, що я правильно здогадуюся і вона донька мого покійного чоловіка.
У мене все поплило перед очима. Я не розуміла як це може бути, мені здавалося, що це якийсь розіграш або ж страшний сон. Дівчина розповіла, що їй 17 років і вони з мамою живуть в іншому кінці міста, а її тато, тобто мій покійний чоловік, ніби то весь цей час жив на 2 родини, ну звісно їм приділяв набагато менше уваги, адже не хотів кидати нас. Вона зауважила, що її мати була проти її візиту до нас і хотіла зберегти цю таємницю, але дівчина не має вибору і хоче претендувати на свою частину спадщини, адже матері на лікування потрібні гроші. А мій чоловік, виявляється, включив її у заповіт, до якого я ще й не заглядала, так мені було погано і не до того зовсім. Вона говорила дуже люб’язно, казала, що розуміє як мені тяжко, але не бачить іншого виходу. Ще казала, що аби колись мала нагоду спілкуватися із братом та сестрою, то теж би цього хотіла. З кожним її словом я все менше чула, у мене на очі набігали сльози і земля тікала з-під ніг.
Тепер от не знаю що й робити, шукаю гарного юриста, не розумію як пояснити це дітям та рідним, адже ми були такою гарною родиною, ніколи не було ніяких сварок чи скандалів і як тільки чоловік міг, так з нами вчинити?
