Одного дня, коли батько із сином пішли на полювання, яке планували так довго, синів телефон задзвонив, і по ту сторону слухавки повідомили, що він дуже потрібен на роботі. Батько був зовсім не проти, навпаки, примусив сина відгукнутись на прохання

Владислав вже довгий час планував полювання із батьком, але робочі справи ніяк не хотіли його відпускати. Він працює поліцейським, і часто рятує людей від різних лих, та захищає їх від усього, адже таке його покликання.

Батько Олег ще з дитинства навчав його бути чемним, ґречним та доброзичливим до усіх, учив любові до ближніх та допомагати людям, які його оточують. Так і виріс Влад чуйним та благородним хлопцем. Все село знало, що завжди можна попрохати допомоги у сусідського хлопчака, і він радо погодиться. Владиславові ж просто подобалось те, що він комусь може чимось зарадити, адже для нього це завжди було важливо — бути потрібним.

Владика виховував тільки батько, свою рідну маму хлопець не пам’ятає. Та він ніколи не відчував її відсутності, адже Олег завжди давав йому і любов, і увагу, і все-все, що потребує дитина.

Коли його син був малим, то батько казав, що мама пішла на роботу, і зовсім скоро повернеться, а коли Влад виріс, то сказав правду — мама покинула їх із батьком, бо не хотіла жити, як усі. Хлопець не ображався на неї, адже батько зовсім не навчив його осуду. Душа у сумління хлопця завжди були чистими.

Після 19 дня народження Владислав вирішив, що хоче й надалі допомагати людям, хоче бути справедливим та потрібним, тому подався працювати в поліцію. Перший час він був патрульним — слідкував за порядком у місті, яке знаходиться недалеко від його села. Та змучившись їздити щоранку та щовечора додому, він вирішив винайняти квартиру неподалік його місця роботи.

Згодом, через трохи часу, хлопець прижився в новому місці. Через його хорошу роботу та відданість, Влада підвищили в посаді, і тепер він працює начальником відділу патрульної поліції. В його підпорядкуванні тепер такі ж молоді хлопці та дівчата, які мають бажання допомагати іншим.

Та через велику кількість роботи Влад дуже мало бачився із батьком. Хоч він йому і пропонував переїхати до нього в місто, та Олег постійно відмовлявся, мовляв, мені там не буде що робити, а тут у мене хазяйство…

У свій вихідний син вирішив, що давно вже потрібно було провести час із батьком, тому запропонував йому піти на полювання. “Ми з тобою давно вже не проводили так час, як батько із сином” — розмовляв по телефону Влад із Олегом.

Тож із самого ранку він приїхав до села, забрав батька, та відправився на полювання. Олег розпитував у сина про роботу, сам розповідав про справи у селі, казав, що люди цікавляться чи складається все добре у Влада. Хлопця тішило те, що батько має із ким поговорити, і йому тут не сумно самому без сина.

Вони йшли лісом, та раптом телефон хлопця задзвонив — Владислава Олеговича терміново викликали на роботу. Він не міг відмовитись, адже це його покликання. Тому він посадив батька в автомобіль, та, не лишаючи його в селі, поїхав на роботу. “Це відбудеться швидко, я певен, зачекаєш мене чи в машині, чи в мене вдома, як тобі буде зручно” — сказав батькові син.

Коли Владислав Олегович зайшов у відділок, то побачив жінку в наручниках. “Вона ломилась у відділок, аби щось вкрасти. Не знайшла кращого місця для крадіжок!” – розповів черговий поліцейський начальнику.

Влад довго не думаючи, вирішив відпустити жінку, адже побачив, яка вона нещасна. Пияка, видно, що одинока та бідова. Він вийшов разом із нею з відділку, та сказав, що такий його вчинок вперше та востаннє. Вона повинна зрозуміти, що лише крадіжками ситий не будеш, але все ж це її справа — попадеться повторно, то потрапить за клітку.

Весь цей час батько сидів у машині приголомшений, адже ця бідова жінка-п’яничка — це мати Владислава, яку навіть через стільки років упізнав Олег.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Одного дня, коли батько із сином пішли на полювання, яке планували так довго, синів телефон задзвонив, і по ту сторону слухавки повідомили, що він дуже потрібен на роботі. Батько був зовсім не проти, навпаки, примусив сина відгукнутись на прохання