Наша розмова почалась із чогось зовсім незначного, здається, ми розмовляли про мої справи в коледжі, тоді тема повернулась зовсім в інший бік, і мама розповіла про своє молоде життя.
Народила вона мене рано — відразу після закінчення школи. Сімнадцятирічна дівчина Дарина закохалась у свого сусіда Руслана. Хлопець був старшим на три роки, гарний та веселий, він усім подобався, але мою маму тішило те, що звернув увагу він саме на неї.
Вони багато бачились, проводили практично весь час разом, батьки Дарини не були проти, адже знали Руслана з народження, до того ж товаришували з його батьками, тому були впевнені в ньому. За пів року моя мама дізналась, що вагітна, і коли повідомила про це своєму хлопцю, то він сказав, що не думає, що ця дитина від нього, і взагалі це не його проблеми, тому вирішувати їх він не збирається.
Моя мама злилась на нього, і ніяк не могла вибачити, та кохати його не припиняла. Коли Дарина зрозуміла, що Руслан кудись поїхав, і вже довгий час не з’являється вдома, то пішла до його батьків, аби розповісти все про ситуацію, яка склалась. Та мати з батьком коханого лише випроводили її геть, адже не хотіли розв’язувати проблеми свого сина.
Тоді Дарина зневірилась, і вирішила, що єдиний вихід — це позбутись дитини, адже вона надто молода, аби бути мамою, та й до того ж дівчина була в тому матеріальному положенні…
На щастя, її батьки дізнались про все, та почали допомагати доньці. Вони підтримали дівчину, та відмовили від того жахливого рішення, яке вона прийняла. За дев’ять місяців у неї з’явився син Микита, і вона полюбила його більше, ніж будь-кого на цьому світі, адже це її дитина, її кровинка.
Одного разу вона побачила у своєму дворі Руслана, але він лише відвернув голову та пішов геть. Можливо, він побачив, що неподалік бігав малюк — його син, а, можливо, він просто байдужий чоловік, який не навчився брати на себе відповідальність.
Зараз мені вже 16 років, і щодня моя мама мені повторювала, що бути чоловіком — означає брати відповідальність за речі, скоєні мною…
