Сталося так, що останні 30 років свого життя я присвятив одній тільки людині – своїй доньці. Моєї дружини ж не стало давно: у неї виникли тяжкі ускладнення після того, як вона народила Катю. Важко мені тоді було, ніхто особо мені не допомагав з маленькою дитиною, то треба було якось справлявся самому. Я працював водієм на одні фірмі, то доньку часто брав із собою, вона каталась зі мною цілий день в машині. А бувало, що залишав її на сусідку.
Крім Катрусі у мене нікого немає. Вона у мене така молодчина, отримала вже дві вищі освіти й працює лікарем, донька – моя гордість. Я все життя присвятив їй, і завжди був поряд коли вона хворіла, або ж коли у неї різалися зуби – пам’ятаю, як шукав в 3 години ночі лікаря, бо у Каті температура висока була. На своє особисте життя мені було зовсім все одно, у мене одна мета в житті – зробити мою квіточку щасливою. З жінками я ніколи не знайомився, та й не міг допустити чужої жінки в домі – не хотів травмувати доньку, бо вона ж знала по фото свою рідну маму і я завжди казав їй, що дуже її люблю.
Два роки тому моя донька вийшла заміж. Павло, її чоловік, наче й непоганий хлопець, батьком мене називає, завжди радий мене бачити. Я ж для своїх дітей квартиру в кредит взяв, подарунок їм такий на весілля зробив. Та і заїжджаю до них раз у три дні – приводжу їм свіже м’ясо, овочі та фрукти. Намагаюсь як найбільше для них зробити чогось доброго. Переживаю, щоб у них всього вистачало, бо Катруся ж зараз при надії, їй потрібно гарно харчуватися та одягатися тепло, бо на вулиці зима. Я їй шубу ось подарував, дві зарплати свої потратив, то так треба – для єдиної доньки мені нічого не шкода.
З дня на день Катя повинна була народити мені онука, тож з цього приводу я хотів зробити їм гарний подарунок – організувати родинну фото сесію, де були буми всі разом з новонародженою дитиною. Про це я сказав доньці, їй ідея дуже сподобалась і вона сказала, що залюбки прийме такий подарунок.
Десь через день після цього зателефонувала мені донька і сказала, що прийде ввечері в гості. Я дуже зрадів цьому, зробив вечерю і чекав на дітей. Та Катя прийшла сама. Вона була засмучена і видно, що недавно плакала. Мене це вже насторожило. Донька просила мене більше не влізати в її сім’ю, бо через мене вони постійно сваряться з Пашею. Йому не подобається, що мене «багато в їхньому житті», як він сказав Каті. А ще, зятю б’є по самолюбству те, що я заробляю більше нього і купую його дружині дорогі подарунки.
Почуте мене неприємно вразило – образа просто розривала з середини. А донька моя, як вона могла стати на бік свого чоловіка і попросити рідного батька зникнути з її життя? Ну не праві вони. Я ж до них з усією душею…
Через тиждень у мене народився онук. Я навіть не поїхав у пологовий будинок, бо образився на Катю і на Пашу теж. Донька мені тоді ще сказала, щоб я не заїжджав до них так часто і не віз гостинці, бо її чоловік все одно все викине в смітник, а їй це боляче.
Мені шкода Кать, я розумію, що вона як між двох вогнів. Боюсь їхати тепер до них і телефонувати, бо не хочу, щоб моя донечка нервувала, а то ще молоко грудне пропаде.
І що ж тепер мені робити? Може, скасувати нашу родинну фотосесію і не лізти поки що до дітей? А як же подарунки для мого внучка, їх теж не можна відвезти? Як тепер бути?
