Одразу після закінчення навчання в університеті мені вдалось одразу ж знайти роботу в одному з пологових будинків столиці, де вже працюю понад 10 років.

Робота непроста як фізично, так і емоційно, але скільки радості та щастя вона приносить. Особливо, коли ти дивишся на молоду маму, яка пригортає до себе своє малятко та цілує ту маленьку голівоньку.

Але буває й таке, що ту маленьку крихітку ніхто не пригорне – дитина залишається сама у цілому світі. і я була свідком, коли мати відмовлялась від дитини, яку потім передавали у Дім малюка. Страшенний жаль та біль до якого ніколи не звикнеш. Мені завжди було шкода таких діток, але допомогти їм я не знала як.

Та одного разу я аж надто прикипіла до новонародженої дівчинки. Можливо тому, що саме я приймала пологи у молоденької дівчинки, яка приїхала з іншого міста. Їй було не більше 17 років і вона була абсолютно сама – ніхто не приходив провідати та й особливої уваги вона не приділяла дитини. Дівчина замкнулась та не хотіла говорити. За декілька днів я дізналась, що вона відмовилась від донечки. Не знаю чому, але ця дитина особливо сильно припала мені до душі.

Після безсонної ночі та вмовлянь чоловіка я вирішила – я повинна подбати про дитину, тому маю забрати її до себе. В мене вже підростав син, якому на той момент було 4 роки. Я розумію, що це велика відповідальність, але я готова взяти її на себе.

Дівчинку ми назвали Вероніка – зеленоока красуня з темними кучерями. Вона одразу стала улюбленицею у нашій сім’ї. навіть, скептично налаштований чоловік дуже полюбив маленьку. І я рада, що зважилась на такий крок – на одну щасливу дитину у світі стало більше. Та і я тепер маю донечку про яку буду завжди дбати та приймати як свою.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Одразу після закінчення навчання в університеті мені вдалось одразу ж знайти роботу в одному з пологових будинків столиці, де вже працюю понад 10 років.