Нещодавно мені виповнилось 70 років. Я хочу вам розповісти історію яка трапилась в моєму житті коли мені було близько тридцяти.
Саме вона докорінно змінила моє життя.
На жаль так сталось, що колись, під час звичайного медогляду мені лікарі поставили діагноз безпліддя. Мені тоді було десь 17 – 18 років, вже точно не пригадаю.
Та очевидно що тоді я про дітей навіть не думав. Куди мені – в голові одні гульки. Та й за життя встиг набавити молодших братів.
В планах було після закінчення школи вступити в університет, тоді знайти престижну роботу. Навіть про одруження мови не йшлось, не то що про дітей.
Та не так сталось, як гадалось – на другому курсі, коли я жив у гуртожитку моєю сусідкою була чарівної вроди дівчина Ірина. З першого погляду мені сподобалась. Згодом я зрозумів – все ж закохався в неї по вуха.
Ми зустрічались три роки, лиш тоді я зробив їй пропозицію і ми одружились Звісно я попередив її про свій діагноз – та виявилось, що вона також не планувала дітей. Пазл склався. Три роки ми жили душа в душу – жодних сварок. Нам було комфортно вдвох і здавалось що так буде завжди.
Не знаю чому, можливо це вік на мене так повпливав, але у 29 років я зрозумів що хочу дитину. Хочу виховувати її, навчити всього, купати в любові.
Я не приховував цього від дружини та на моє здивування вона також над цим задумувалася. Але щоб не образити мене нічого не говорила.
Так одного вечора ми сіли та почали думати що нам робити. Розглядали різні варіанти, першим був звернутись до лікаря та все заново перевірити – у нас жевріла надія. Та вона згасла коли лікар лише підтвердив діагноз. Я так само не міг мати діток.
Я був у розпачі, але дружина мене підтримувала, саме вона запропонувала варіант усиновлення.
Ми негайно цим зайнялись. Виявилось, що це дуже затяжний процес. Проте були налаштовані рішуче.
Через місяці пошуків ми знайшли його – нашого сина. Одразу відчули в ньому щось рідне. Олежику було три роки коли ми його вперше взяли до себе.
Нарешті ми стали повноцінною сім’єю. Просто не тямились від щастя. Безмежно полюбили сина. Вже й не уявляли як ми жили без нього стільки років.
Звісно у вихованні дітей є багато труднощів, але ми їх усіх долали одне за одним.
Ми безмежно дякували Богові за можливість бути батьками найкращого сина у світі й нічого не вимагали в замін, але нас чекав подарунок долі. Коли Олежику було шість рочків сталося чудо – моя дружина завагітніла! Лікарі були шоковані.
Це міг бути один випадок на мільйон.
Ми й сподіватись не могли про таке диво. Вагітність у дружини пройшла чудово, незабаром народилась здорова дівчинка – ми її назвали Віра. Наші дітки принесли зі своїм появлення неймовірне щастя в нашу сім’ю.
І ось тепер мені 70, я розказую вам цю історію. Мої діти виросли прекрасними людьми якими я пишаюсь. Тепер у мене велика родина – четверо онуків так вже два маленьких правнуків.
Ми з дружиною змогли подолати всі складнощі життя. І зараз я безмежно вдячний Богу за таке прекрасне життя.
