Наближався день народження моєї дорогої донечки Настусі. Дружина готувала святковий стіл. А мене відправила докупити необхідні продукти. Зібравши все що необхідно зі списку мені залишились лиш фрукти. За ними я поїхав на овочевий ринок, там вибір більший та й ціни менші.
Зайшов до однієї жіночки. У неї все було дуже красиве та апетитне. Та ще й черга, напевно, вони раніше купували тут і впевнені в якості. Коли настав мій час замовляти, то вибрав всього якнайбільше. Яблука, груші, сливи, виноград, банани, апельсини – все що люблять діти. Багато з списку було не по сезону, тому ціна була високою. Я дав гроші і чекав тридцять гривень здачі. Проте, жінка не спішила її віддавати.
-Перепрошую, можу я отримати свою решту? – сказав я.
На що отримав шквал емоцій і слів він неї та зверхні погляди колег по базару.
-Ох Галя, ти таке бачила? Ці багачі взагалі з жиру бісяться. Копійки просять віддати. Не залишать бідній жіночці на чайок, щоб зігрітися.
Я був дуже здивований поведінкою продавчині. Бо і так скупив фруктів на велику суму та зробив їй гарний виторг. Можливо, для когось тридцять гривень не гроші, але ми з дружиною години проводимо на роботі, щоб заробити ці копійки. Та раз у рік дозволяємо купити, чогось більше, щоб відсвяткувати важливі події. Зі мною таке вперше. В іншому магазині ще б знижку зробили, а ця не факт, що не переважила пару гривень.
Жінка вкинула цю здачу з зухвалістю. А я вирішив не псувати собі настрій та поїхав додому до сім’ї.
