Зате тепер вирішила віддати їй всю свою любов, якої дівчинці взагалі не треба.
Бабуся Зося, як лагідно називала її дівчинка, виховувала Олю з півроку – Олена «скинула» її на свою матір та подалась на заробітки, адже чоловіка у жінки не було, а народила доньку вона від одруженого. Той дитину не признавав й навіть не хотів нічого чути про неї – у нього було своє життя.
Та закордоном горе-мама не прижилась й повернулась до України вже за рік – але не до донечки. Дитина була зайвою у житті жінки, адже у неї був план – знайти хорошу роботу, або ж заможного чоловіка. Якщо перший варіант було вкрай важко втілити, то другий став головною метою Олени. І вона таки знайшла чоловіка, який забезпечував її всім необхідним та він був проти, щоб вона забирала доньку жити з ними. І жінка вибрала чоловіка та гроші. Дівчинка не надто засмутилась, бо вона й не знала матері – та завітала у гості, коли дитині було близько чотирьох і то ненадовго. Бабуся тоді не хотіла пояснювати все дитині, бо вона ще занадто маленька.
Дівчинка росла хорошою дитиною – слухняна, любила допомагати бабусі, особливо на кухні,та старанно вчилась. Її мрія була вступити до університету, знайти хорошу роботу та допомагати своїй Зосі, адже знала як важко тій дається виховувати та утримувати її. Жінка, окрім пенсії, ще й ходила підробляти – прибирала в офісах та магазинах, щоб купити внучці все найкраще. Олюся сприймала її як матір, хоч і знала, що це не так. Та такої любові, яку дарувала їй бабуся від мами вона ніколи не отримувала.
З роками мрії дівчинки втілились у життя – вона влаштувалась у хорошу компанію, переїхала до столиці й змогла допомагати бабусі. Дівчина хотіла забрати її з собою та жінка не хотіла покидати рідні стіни. Оля частенько навідувалась до Зосі з подарунками.
І от, в один з таких візитів, вона застала вдома ще якусь незнайому жінку. Та одразу почала її обнімати та намагалась поцілувати – Оля не могла сказати й слова. Як виявилось це Олена, її біологічна мама. Вона приїхала навідати свою матір та хотіла познайомитись з донькою. Як виявилось її багатий чоловік покинув заради молодшої і тепер жінка залишилась абсолютно сама – дітей вона так більше і не народила. З чоловіком на початках складались хороші стосунки – він дарував їй дорогі подарунки, возив у подорожі та тішив приємностями. Та з роками вона набридла йому і він почав зраджувати та не приховувати цього. Олена закривала очі, адже сите життя для неї було важливішим – чоловіка вона не кохала, тому це для неї не було чимось страшним та неприємним.. І так тривало роками, поки чоловік сам не вирішив піти до коханки, яка була на двадцять років молодшою. Як колись Олена «забрала» його з сім’ї, так тепер інша вчинила з нею так само. Бумеранг прилетів через роки й влучив у жінку.
Тож тепер вона згадала про своїх рідних – думала, що тут її зрозуміють та приймуть. І, якщо бабуся Зося пробачила свою не тямущу доньку, то Оля не надто поспішала це робити. Вона не пробачила матері те, що та покинула її, відвернулась і, навіть, не згадувала ніколи. А те, що зараз вона хоче налагодити спілкування, то нічого не значить – робить вона це від безвиході, адже боїться залишитись сама. Вона ж не переживала ні за доньку, ні за маму, коли жила приспівуючи. Бабуся намагалась примирити доньку та матір, бо була занадто доброю. Та дівчина стояла на своєму – спілкуватись з Оленою вона не хоче і не буде і їй не важливо, що та її рідна мама. Дівчина вважає її чужою жінкою, яка не має й совісті.
