У нас дуже часто не вистачає терпіння до старших людей. Ми не бачимо себе зі сторони. Проте, коли хтось натякає чи відтворює такий самий епізод стає страшно.
І навіть наймудрішого і найсміливішого дорослого може налякати, провчити, змінити маленька дитина. Про таку історію і хочу вам розповісти. Про неї дізналась від своєї сусідки Марини. Трапилась вона давніше з родиною її молодшої сестри. Гадаю, нам є з чого повчитись тут.
Марія і Марина виросли в селі. Марина одружилась раніше на 2 роки. Чоловік був із міста, трохи старший за неї, та дуже хороший і працьовитий. Забрав її із собою. Тут вони вже народили кількох дітей.
А сестра Марія залишилась в селі. Це їй не надто подобалось, та чоловік трапився не надто роботящий, більше любив вдома посидіти. От так і минули юні роки. На квартиру вони звісно не заробили.
Хату покласти теж не мали за що. Дім його батьків залишився молодшим братові і сестрі, що своїх сімей не мали. А Марія повинна була насолоджуватись тим, що є у неї. А що ж поробиш? Сама грошей на дім не заробиш і лінивого чоловіка теж не перевиховаєш. Народила вона аж за 6 років після весілля. Сама так захотіла. Бо поспішати не бачила сенсу. Заміж вийшла ще молодою.
На цей час мати в неї вже померла. Залишився тільки старий батько. У нього були проблеми зі здоров’ям. Постійно дуже тремтіли руки. Та й що тут казати. Вже вік. Чоловікові виповнилось 88 років. Марина трохи забирала чоловіка до себе, та у місті йому важко. Тим паче ліфтів у наших будинках немає.
От тому чоловік і повернувся назад до молодшої доньки. Марія цьому зовсім не тішилась. Дитина мала, господарство, від чоловіка ніякої допомоги, а тут ще й батька старого бавити потрібно. Та якось поралась, поки молода була. А вже після 30-ти терпінню приходив край і вона почала таки зриватись.
Найбільше дратувало її те, що чоловік нічого не міг втримати в руках. Особливо це стосувалося часу вечері. З раннього дитинства мати привчила, що вечеряти обов’язково повинні всі разом. Тому й збирались за спільним столом. Та батька доводилось довго чекати. Тому йому було сказано швидше збиратись на кухню.
Він чемно слухався. Але скатертини, які не були особливо святковими, постійно потерпали від пролитого компоту, чаю чи соку. А далі й вилка могла на підлогу упасти, або навіть посуд розбитись. Це просто доводило Марію до сказу. Вона ніяк не розуміла, за що їй така кара. Вона не стримувала себе навіть при дитині і не боялась на тата вилаятись найгіршими словами.
А за кілька тижнів узагалі чоловіка пересадила біля старої печі, щоб там сам їв і нікого не дратував. І ще й купила одноразовий дешевий посуд. Аби старий нічого не розбив, бо ж одні проблеми від його прийомів їжі.
Чоловік нічого не казав, тихенько виконував усі забаганки дочки. Ніхто й не звертав уваги на старого. Проте, онук не раз помічав як той тихенько витирає сльози відвернувши лице. Хлопчик почав складати монети.
Тато з мамою одного разу й спитали на що це їхній син накопичує. Відповідь малого вразила: «На одноразовий посуд для вас на старість!».
Така відповідь неабияк зачепила чоловіка й жінку за живе. Вони одразу ж змінили своє ставлення. І навіть тремтячі руки діда і плями на скатертині зовсім нікого не дратували.
