Нещодавно зі мною сталась така ситуація, яка мене трохи здивувала і змусила відноситись до людей похилого віку не так, як раніше.
Моя донька Марина прийшла додому зі школи зі сльозами на очах і з порваним портфелем. Я налякалась, адже могло статись все, що завгодно. Вирішила поцікавитись в доньки, що ж із нею трапилось, будучи вже напоготові йти і розбиратись із тими, хто образив мою дитину.
Почавши пояснювати, Марина ще сильніше заплакала, бідолашна дитина буквально вмивалась слізьми. Як вияснилось, вони з однокласницями сиділи на лавочці біля нашого будинку, сміялись, обговорювали якусь веселу ситуацію, яка сталась із ними в школі, але раптом до них підійшли бабусі. Старші жінки сказали дівчатам, аби ті звільнили місце для сидіння, адже ця лавочка “їхня”, хоч вона була там не одна.
Бабулі могли сісти на будь-яку із лавок, але обрали саме ту, де сиділи діти. Марина сказала їм, що це несправедливо, адже вона і її однокласниці сіли на неї перші, а вони, жінки поважного віку, можуть просто обрати собі одну із тих, що вільні.
Така відповідь обурила бабусь, адже вони не звикли, що молодше покоління може сказати їм щось наперекір. Жінки почали кричати на дітей, кажучи, що вони погано виховані. Дехто із дівчат не витримав тиску, та просто пішов, але не моя Марина. Бабусі були наполегливими та розлюченими, адже такі люди, як ці, вважають, що правда завжди на їхньому боці. Тож, одна із жінок, зрозумівши, що моя донька і далі стоятиме на своєму, просто схопила дитину за лямку від портфеля, та потягнула на себе, аби Марина встала і звільнила місце.
Коли я почула цю історію, то була шокована, адже така поведінка стосовно дітей просто неприпустима, тому вдягнулась, взулась та пішла поговорити із жінками.
Вони сиділи на лавці, наче нічого не трапилось. Ці бабусі завжди мені здавались дуже спокійними та добрими, коли зустрічала їх на вулиці, чи в під’їзді, але я зрозуміла, що за приємним лицем людини похилого віку, може приховуватись зла і груба людина.
Я підійшла до них, та запитала як так сталось, що портфель моєї дитини порваний, а сама вона заплакана. Жінки переглянулись між собою, і лише посміхались. Я розуміла, що така моя реакція їм тільки на руку, але лишати це просто так не в моєму стилі.
Я повідомила бабусям, що вони змушені відшкодувати гроші за портфель, а якщо подібна ситуація станеться ще раз, то зателефоную в поліцію.
Не розумію, звідки в них стільки злості до дітей?
