Остання дитина точно буде з мамою?

У нас велика родина, я маю сестру, яка старша за мене на 20 років, можна сказати, мій наставник. Батьки наші теж вже не молоді, мамі 63, а от татові 68. У мене вже теж сім’я, син та дружина.
Моя дружина часто їздить у відрядження, тому вдома ми з сином вдвох, та от мама почала заходити.
– Ти чула, Ірина збирається заміж, — схвильовано промовила мама, — ти бачила її обранця? Він мені не імпонує. Якийсь надто пихатий. Буде диктатор.
– Та годі, мамо, нашій Ірі вже давно пора заміж, скільки вона буде сама, їй вже 43 роки. Досить втрачатись.

– Та я розумію, але я буду сама, вона не хоче в нашому будинку жити, думають орендувати житло, ти тільки уяви, гроші на вітер.
Ой тут все стало ясно. Ірина, то була «мамина доця», от вона і лютує, що Віктор забирає її від неї. Та тут по іншому ніяк, бо моя мама від них не відстане.
Я пригадую, коли у мене було весілля, моя мама все контролювала. Дружина моя була не така, матір з неї теж не дуже, рано дітей завели й так далі. Аргументів в неї було безліч та не подобалось їй майже все, що ми робили.
Терпіти це все у мене вже не було сил і я вирішив переїхати в інше місто, обмежив спілкування з мамою. Потім, коли батько захворів, і ми повернулись назад, продали будинок там, та купили ближче до батьків.

Загалом до нас вона вже не втручалась, у неї була нова ціль – Ірина. Вона займалась її життям, батько ніколи до нас справи не мав, йому було непогано, його ніхто не чіпав і мозок не виносив. Та тепер у мами халепа – весілля Ірини.
– Сину у мене нога відмовляє, тиск постійно, — хвороби загострились, як тільки Ірина з Віктором почали жити окремо, — Не знаю, що робити, може помирати буду, а всім байдуже.
– Уяви, Ірина навіть не дзвонить, — продовжувала далі матір, — не проходять до мене, навіть навідати не хочуть, так і вмру ніхто знати не буде. Я хіба її так виховала, сину? Тут щось не чисто, то певно той чоловік її, не хоче приходити та Ірину не пускає.
Якщо чесно, я втомився від байок свої матері, до того ж, Ірина з Віктором, часто приїздили до батьків. Привозили ліки й так допомагали, коли було потрібно. Але ж цього їй було не достатньо.

– Брате, та я не залізна, зрозумій, — набрала до мене Ірина, — вона ж не дає спокійно видихнути, все контролює. Чи Віктор не ображає? Чи не п’є? Чи гроші додому приносить? Чи мені не важко? Чи по дому встигаю. Ой, нерви мої здають.
Та я її розумів, як ніхто, але матір зовсім подалась. Стала погано чути, зір впав, із серцем проблеми.
– Здається, я щось не так зробила, що тепер одна, — слізно говорила матір, — так і помру, виховала двох дітей, та Вам байдуже до мене.
Стало жаль Ірині, свою матір, вони вирішили з чоловіком, що все-таки підуть жити до неї, хвилювались.

– Що ти робиш? – почав говорити я сестрі, — Та це ж буде кінець Вашого сімейного життя з Віктором. Матір спокою Вам не дасть, а його загнобить.
Та сестра, не почула мене. Начебто, чоловік сам запропонував, бо фінансово їм зараз складно, ще й платити за житло. А тут все своє, та ще й будинок, а не квартира. Та Віктор витерпів два місяці.
– Це абсурд, ми двері в спальню не закриваємо, — говорив він, — як ми маємо дітей зробити, яке тут особисте життя, як її матір заходить до нас, зранку, в обід та у вечері.
У кабінеті Віктора, матір завжди наводила лад. Прибирала так, що викидала його проекти, мовляв, не в правильному місці вони лежать. Телевізор вимикала, бо він голосно дивився футбол. Тому й так дивно, що Віктор терпів стільки часу. Чому він має нервуватись, бо Ірина хоче бути біля матері?

Та в чому суть: після того, як Віктор пішов, моя мама наче ожила. Здоров’я враз краще стало, забула, що таке тиск. Ноги вже не боліли, навіть вирішила записатись на гурток по шахах, щоб ще пам’ять розвивати.
Проте, коли я подивилась на сестру, то оторопіла. Вона стала худа, зморшки вкрили її обличчя. З подругами перестала ходити. Закрилась в чотирьох стінах і все. Та матір була щаслива.
– Я ж говорила, що він противний, — приказувала матір, усім хто питав про Віктора, — пішов від моєї доні, та я ж її не покину.
Люди це послухають та вихваляють її. Яка молодець! Приклад для усіх матерів!

 

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Остання дитина точно буде з мамою?