Три роки тому я вийшла на пенсію і зрозуміла, що це явно не для мене. Все життя, напевне, як усі, з нетерпінням чекала цього часу, коли нарешті зможу відпочити й пожити для себе. Міряла, як гратимусь з онуками, пектиму їм пиріжки та займатимусь будинком, але в реальності все виявилось не так весело.
Ще з двадцяти років я працювала вихователем у дитячому садку, робота важка, але всією душею відчувала, що це моє. Мій чоловік також там працював, але охоронцем. Коли мені виповнилось 25 у нас народилась донечка Надія, вона була дуже довгоочікуваною дитиною, тому я повністю поринула в материнство. Але згодом, все ж повернулась на свою роботу.
Життя у нас було як і у всіх на той час, сім’єю тримались один за одного. Так проходили роки, донечка росла, а ми старіли. Коли Надія виходила заміж, я з чоловіком були безмежно щасливі за неї, адже її обранець був дуже хорошою людиною. Та згодом, мій коханий пішов з життя, так і не дочекався народження онуків. Я залишилась сама у великому будинку.
Донька з зятем часто мене навідували, я тоді ще старалась працювати, щоб з нудьги не померти. Але здоров’я вже ставало не те, тому вимушена була піти на пенсію. Благо, у мене народився онучок, тому я не розкисала. Приходила, допомагала Надії та гралась з малечою. А коли він підріс, донька почала привозити його до мене, але не так часто, як би хотілось, звісно.
Тоді я задумалась, що пенсія це не для мене. Я відчувала, як деградую і просто існую, а не проживаю своє життя. Вирішила, що обов’язково потрібно щось робити, адже довго так не протягну. Та й пенсія державна не дуже то й тішила, добре що донька фінансово допомагала.
Мій зять допоміг мені освоїти сенсорний телефон, тоді я вже впевнено могла шукати щось в інтернеті, дивитись різні відео. Так надихнулась всім цим, що сама захотіла творити. Спочатку я навчилась вишивати бісером, це були якісь великодні рушнички, а згодом, й сорочки та плаття. Надія допомагала продавати це все і виходила чудово надбавка до пенсії. А коли й зовсім замовлень стало багато, я зрозуміла, що це чудовий варіант для заробітку. Та зупинятись на цьому я не стала, у вільний час захоплювалась малюванням, виробами з глини. Нарешті моє життя стало веселим та зовсім не нудним.
Завдяки своїй наполегливості, я стала досить заробляти на пенсії, ось хочу з дітьми на море з’їздити. Так би мовити, віддячити за допомогу, адже вони як ніхто інший вклалися в мій розвиток. Та й не знаю, щоб без них робила.
Я уявлення не маю, як інші пенсіонери виживаюсь, але це просто страшно. Хотіла б всім порадити, не зважаючи на вік, розвиватись та шукати нові захоплення для душі. Адже, ці сварливі бабулі з дідулями там на лавочці сидять не від хорошого та яскравого життя.
