Я хочу розповісти вам історію про те, як я впевнилась у тому, що любов до родичів набагато сильніша та міцніша тільки на відстані.
Я живу в столиці, куди приїжджають багато людей за новими можливостями чи за хорошими емоціями. У Києві поселилась недавно, коли отримала запрошення на роботу своєї мрії.
Квартира в мене наймана, зате нещодавно купила машину. Зі всіх родичів, контакт підтримувала із батьками, а всі інші так, дзвонили мені з привітаннями на день народження, і іноді на інші свята.
Тиждень тому до мене приїхала моя хрещена зі своєю донькою Нелею. Я не чекала їх, але коли вони мені подзвонили і сказали, що вони вже на залізничному вокзалі в Києві, то відмовити вже їм я не могла.
Неля цьогоріч закінчила школу, і, як виявляється, моя хрещена привезла її до мене, аби дитині було де жити, поки вона спробує вступити в київський університет. Вони відразу ж обрали кімнату із двох (звичайно ж мою). Першої ночі Неля пішла гуляти, а я чекала її допізна, адже боялась, що вона не зможе потрапити додому, якщо засну.
Наступного дня мої гості вирішили, що їм дуже хотілось би прогулятись Києвом, але повідомили про те, що грошей у них обмаль. Я провела їх по найбільш туристичних місцях, і вже хотіла йти додому, але Неля вирішила, що ми ще не нагулялись, і запропонувала сходити в ресторан. Звичайно, що за все було оплачене моїми грішми.
До того ж, весь час, коли вони гостювали в мене, за їхнє харчування платила я. Неля користувалась моєю косметикою та шампунями, які куплені за немаленькі гроші для свого проблемного волосся.
Мої гості почувались зовсім як вдома і в мене не було жодних думок, що із цим зробити. Моя мама, після мого дзвінка, порадила поговорити із ними, адже все так продовжуватись не може.
Я не збиралась чекати, поки вони самі зрозуміють, що гостювати в мене без моєї згоди — це ненормально, тому хотіла владнати все самостійно.
Завдяки цій сутиації я зрозуміла, що я люблю своїх родичів тільки тоді, коли вони далеко від мене, і тільки коли вітають мене на день народження.
