Ми з Юлею почали зустрічатись ще у школі, сиділи за одною партою, вона була відмінницею. Дівчина завжди у всьому слухала батьків, тому довше 8 вечора ми не гуляли. Спочатку я навіть пишався тим, що моя дівчина така домашня й слухняна, не те що більшість наших знайомих та однокласників. Вона закінчила школу з золотою медаллю, ми домовились. що вступатимемо в один виш. Так і сталось, щоправда, я вчився на платному, а кохана вступила на бюджет. На 4 курсі я вирішив, що нам пора одружуватись, адже ми на той час вже були 7 років разом. Так зробив пропозицію Юлі, й вона з радістю погодилась. Ми одразу вирішили поділитись цією чудовою новиною з рідними.
Мої батьки були дуже раді за нас, тому поблагословили й чекали запрошення на весілля. А ось реакції батьків Юлі я, відверто кажучи. боявся. Прекрасно пам’ятаю як вони до мене весь цей час ставились – зверхньо, ніби я не їхнього поля ягода. Батьки мало зраділи цій новині, ледь витиснули з себе усмішку й через зуби спитали чи не поспішаємо ми з таким серйозним рішенням. На наступний день я почув телефонну розмову коханої з матір’ю, та переконувала її не поспішати й добре обдумати своє рішення. Мовляв, я проти, але роби як вважаєш за потрібне – і це знаючи, що донька завжди прислухається до їхньої думки.
Та на моє здивування кохана свого рішення не змінила. Мене це дуже тішило, адже розлучатись, так і не одружившись не входило в мої плани. Ми назначили дату весілля, були зайняті підготовкою, теща все намагалась проконтролювати, всюди запхати свою думку. Добре, що костюм мені дозволили вибрати самому, без чийогось одобрення.
Та попри це, весілля пройшло чудово і ми нарешті стали чоловіком та дружиною. Вирішили на подаровані гроші зі свята купити собі квартиру, батьки також вирішили допомогти й доклали трохи. Ми стали жити як звичайна зустрічна сім’я, я працював зранку до вечора, а кохана займалась домом. Ми ретельно готувались до появи діток в нашому житті, і ось цей момент настав – ми побачили заповітні дві полоски на тесті. УЗД підтвердило – Юля була на шостому тижні вагітності. Ми тоді не тямились від щастя, наші батьки також зраділи, що нарешті стануть бабусями та дідусями.
Тоді теща зовсім завалила нас своєю опікою, щодня приходила, казала доньці, щоб та лежала й відпочивала, а все по домі сама робила. Мене це починало дуже напружувати, адже навіть у свої законні вихідні я був вимушений проводити з тещею. Навіть хотіла, щоб я також взяв частину обов’язків на себе. Ми з дружиною в один голос казали, що вагітність це не хвороба, та й лікар радив більше рухатись. Але маму коханої було не переконати, я вже боявся уявляти, що буде, коли народиться дитинка.
І тоді всі мої найгірші очікування справдились, на думку тещі ми з Юлею все робили не правильно і вона була вимушена все робити сама. Мені це настільки набридло, що я старався як можна менше часу проводити вдома, навіть на вихідні знаходив причину піти з дому. Так продовжувалось пів року, тоді я не витримав і вирішив з дружиною серйозно поговорити – вона мусіла поставити свою матір на місце, бо це заходило занадто далеко.
Я відчував, що якщо дружина не дасть відпір матері, то наш шлюб при цьому може сильно постраждати. Сподівався, що дружина знає про це, й в цьому випадку вибере мене з сином, а не свою матір. Та як я і боявся, дружина не змогла поставити тещу на місце, все продовжилось і нічого не змінилось. Тоді вирішив діяти по іншому – оголосив, що ноги моєї в цьому домі не буде, поки все не вирішиться. Юля довго відмовляла мене від цього, пояснювала, що не може перечити мамі, адже її так виховали. Та іншого виходу з цієї ситуації я не бачив.
Ось вже пройшов місяць, я так і не приходив до власного дому, весь цей час жив у батьків. З сином бачився коли вони разом з Юлею гуляли в парку. Кохана щоразу мене просила повернутися, але я розумів, що ще не час. А ось нещодавно подзвонила теща й захотіла зі мною порозмовляти. Звісно, я погодився, адже мені здалось. що вона хоче сказати щось важливе. Тоді вона повідомила, що бачить як її донька страждає без мене і не хоче, щоб наша сім’я розпалась, тому готова йти на поступки. Домовились, що час який вона проводитиме у нас вдома буде обмежений, а на вихідні вона зможе приходити лише на запрошення. Нарешті все стало на свої місця і я зміг жити зі своєю сім’єю, у нас вдома.
