Поділіться пиріжком, дядьку

Коли я сидів в сквері на лавці, взяв собі перекус, до мене підійшла дівчинка, років восьми, й попросила поділитись із нею. Я звісно не очікував такого, та ледь не подавився, зазвичай, я не звертаю увагу на подібне, але мені стало жаль її

– Дитино, я куплю тобі інших пиріжків? Ходімо?
Спочатку дівчинка розгубилась, а потім погодилась:
– Вибачте, Ви не проти, якщо я ще один візьму, лишу собі на завтра, а може й на два дні…
– Та авжеж, можеш більше взяти.

Ми пішли в магазин, я купив пиріжків, хліба та ковбаси, ще взяв чай. Ми присіли на лавку, й дівчинка стала їсти, а я вирішив запитати.
– А чому ти тут сама? Є хтось з дорослих?

– Я живу з тіткою, вона зараз прихворіла, лежить, а виплату їй невелику дають, на їжу ледь вистачає, а тут ще ліки треба купити, тому я хочу допомогти, ходжу шукаю поїсти нам. За батьків вона не каже, знаю лише, що мама померла, а батька ніхто не бачив.

– Ти хіба не в школі маєш бути вже?
– Я мала йти в школу, але форму не купили й зошити теж, тому тітка Ніна, сказала, що відкладе і наступного року я вже піду. Тим більше, я й не дуже хочу, можу ходити куди заманеться, тітка ж зараз лежить, та й старенька вже вона.

Я трохи очманів від почутого, та й вирішив провести Наталку додому, так її звали. Я запитав, чи вона не буде проти:
– Якщо ти хочеш, я можу піти з тобою, занесемо пиріжків ще й твоїй тітці Ніні.
– Гаразд, я лишу їй цих два.

Я дав Наталці пакет, куди вона поклала все. Я подумав, купив ще ліків хворій тітці. Жили вони неподалік, ми швидко підійшли, та будинок був явно старий, певно з людей, лише вони там ще жили, адже він був напіврозвалений.
Коли ми зайшли в середину, я побачив хвору жінку, яка лежала в брудному ліжку. На кухні повзали таргани, а з харчів, лише крихти валялись на підлозі. Я подивився на це все, й вирішив поспілкуватись із тіткою, яка вже й так побачила мене, певно сама не зрозуміла, що я тут роблю.
– Добрий день! Не бійтесь, я нічого Вам не заподію. Скажіть, допомога потрібна?
– Та вже я не боюсь, мені так зле, хоч би лікар прийшов оглянув, та куди Наталку подіти…
– Давайте я нагляну, а в лікарню Вас відвезу.

Я допоміг тітці сісти в машину, ми завезли її в лікарню. Там поговорив із лікарем, той назначив лікування. Дівчинку я подумав і взяв до себе, та треба було щось робити, шкода було лишати її там. Я не хотів більше дітей, але ця ситуація змінила мої плани. Я вирішив вдочерити Наталку, до того ж, мій старший син Діма, був не проти, а навпаки, завжди говорив, що хоче меншу сестру.

Я жив сам, з дружиною ми розлучитись не встигли, але були в хороших стосунках. Тому з документами вона допомогла, і вдочерив я Наталку швидко. Тітка Ніна пройшла курс лікування, а потім ми вирішили відправити в реабілітаційний центр, куди ходили щотижня навідати стареньку.

 

 

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Поділіться пиріжком, дядьку