Ірина — дівчина, з якою моя мама спілкується зі школи, але вона ніколи ні про що їй не розповідає. Під час школи вона завжди мовчала про те, що в неї на думці, які плани щодо вступу, і зараз також.
Наприклад, ми сидимо з мамою за столом, говоримо про те, що там нового в неї на роботі, а я паралельно сиджу в інстаграмі, гортаю фотографії своїх знайомих, і тут мені трапляється відео з відпочинку доньки Ірини Насті. На відео видно, що вони поїхали сім’єю на море, засмагають на пісочку. Кажу: “Ірина з сім’єю поїхали на море, ти знала, мам?”, на що вона мені відповідає, що вперше чує, хоч і розмовляла три дні тому із подругою. Ірина казала, що вона у відпустці, і навіть не знає, куди вони хочуть поїхати на відпочинок, та і чи поїдуть взагалі…
Відтоді, зі сторінки Насті моя мама дізнається про важливі події своєї подруги, адже та мовчить, наче із заклеєним ротом. Вони купили доньці машину — ні пари з вуст про це. Коли її Настя вступила до Київського університету — не сказала ні слова. Невже Ірина думає, що моя мама якось наврочить її щастя? Мені дивно від того, як вони “дружать”, адже це і товаришуванням не назвеш, коли людина не розповідає про себе нічого, в той час, як всі подробиці її життя можна дізнатись із соціальних мереж доньки.
Останнє відео, яке виклала в мережу Настя, було про те, що вони із сім’єю переїхали жити в заміський будинок, про що звичайно ж не розповіла мамі Ірина. Вони жили неподалік від нас, і я часто бачила тітку Ірину, коли йшла до школи, а зараз не бачу зовсім, тому можна зробити висновок, що цю квартиру в місті вони продали, про що знову ж таки не знала моя мама.
Я ніколи не розуміла їхньої “дружби”, адже це нормально, коли людина розповідає тобі про радісні події в житті, коли ти можеш розраховувати на підтримку та таке ж щастя за тебе та твої досягнення.
Чому тітка Ірина приховує це все — я не розумію. Можливо, вона боїться, що моя мама їй заздритиме, чи, можливо, наврочить її вдачу. Хоч це звучить і дуже нерозумно, адже вони спілкуються ще зі школи, і моя мама ніколи не хотіла поганого для своєї подруги, а лише тільки найкращого.
Насправді я розумію, що така дружба — це поганий варіант, і завдяки цьому прикладу я знаю, з якими людьми спілкуватись я не буду, але і водночас я не розумію, чому моя мама продовжує цю “дружбу”, а не просто перестане спілкуватись із тіткою Іриною, адже всі їхні прогулянки складаються із мовчання Ірини, та розповідей мами. Може, вона все ще сподівається на те, що її подруга почне довіряти та розповідати їй про різні події в її житті.
