Не так давно я з чоловіком почали орендувати квартиру в одному з районів міста – кращі умови проживання для нас та дітей, ближче добиратись до роботи та й взагалі ми вирішили трішки змінити життя. Квартира знаходиться в одному з нових житлових комплексів – гарна територія, багато сусідів, великий магазин неподалік.
Мої діти одразу обмилували майданчик для діток – великий, яскравий, де гралось багато сусідських дітей. І серед них був хлопчик, років 5, який проводив там дуже багато часу. Коли ми не прийдемо, то він вже є, а коли ми йдемо, то він ще є. і жодного разу я не бачила коло нього нікого дорослого. Хлопчина грався з дітками, своїх іграшок, як я зрозуміла, він не мав. Дитина була тихою, спокійною і дещо сумною. Спочатку я просто спостерігала за ним, а потім вирішила запитати, де його батьки:
– А як тебе звати?
– Артур.
– А де твої батьки?
– Мами я не маю, а тато вдома. А що?
– А чому ти постійно сам гуляєш? Тобі батько дозволяє?
– Так, він мене просить йти з дому, бо я йому заважаю.
Після цієї розмови у мене закрались сумніви чи все у цій сім’ї добре. І я почала вивчати поведінку дитини, дивитись коли він приходить і коли йде. Хлопчик виходив гуляти зранечку, годині о 9 ранку, і йшов, коли вже темніло.
Коли я його зустріла на наступний раз, то пригостила млинцями з сиром – дитина з’їла їх з таким апетитом, що мені стало страшно. Виглядало, ніби він не їв тиждень. Таке ж повторилось на наступний день, коли я принесла шарлотку. Коли ж я запитала чи тато не проти, що він розмовляє з чужими людьми, то Артур дуже здивувався. Виявляється, що батько не питає ні де він ходить, ні що він робить.
Я. вислухавши все це, вирішила навідатись додому до хлопчика і поговорити з татом. Коли я подзвонила у двері, то мені відкрив чоловік років 35, захмелілий та сонний і з криками до мене сказав:
– Що ви видзвонюєте? Хто ви така і чого приперлась?
– Це ваш син?, – показала я на Артура.
– Ну мій, і що?
– А чому він вештається сам по вулиці цілими днями?
– А вам яка різниця? Ви взагалі хто? Пішла звідси, – крикнув батько дитини та закрив двері.
Мені нічого не залишалось як викликати поліцію. Патруль прибув швидко та склав протокол на чоловіка. На той час я забрала дитину до себе – нагодувала, покупала та вклала спати. Мені було шкода дитини.
Як я дізналась пізніше – мама Артурчика померла, батько дитини після того почав дуже сильно пити та взагалі не дивився за дитиною. Малюк вже рік ріс сам по собі. Мені стало шкода цю сім’ї я вирішила допомогти. Для початку – вилікувати від алкоголізму батька. А на той час дитина хай би пожила у мене – чоловік не проти.
З таким планом дій я пішла до батька дитини – друга зустріч була така ж непривітна, хоча він був, на той момент, тверезий. Мені вдалось поговорити з ним і він пообіцяв подумати про мою пропозицію – сам розумів, що далі так не можна. Сподіваюсь він таки прислухається до мене.
