Отак поговорю з подругами та аж жаль бере. У них невістки й красуні – і роботящі, і розумні та свати їм попались хороші люди. Не те, що у мене. У мене ж невісточка то ще той подарунок – лінива, їсти зварити не вміє, прибирає так, щоб я відчепилась і ще й любить покерувати. А як починає вчити мене, що я не таке купую і їжа не так, і їсти таке вона не хоче. І то нічого, що її батьки, живучи в селі, навіть мішка картоплі не вділять. При тому, що я прийняла невістку як рідну, у свій дім і терплю її. Але бачу, що так довго не буде тривати – най йде жити до мами, хоч і сина шкода. Він у мене добрий хлопець, але не надто йому щастить.
Так склалось, що мій Іван зустрів Ірину і в них все так швидко закрутилось, що вже на третій місяць стосунків вона заявила, що вагітна. То був для мене шок. Вона мені одразу не сподобалась – язик як помело, ще при першій зустрічі багато лишнього говорила, поводилась у нас вдома нахабно і вже жартувала, що мені потрібно робити ремонт. Тоді я ще подумала – може то так з нервів, може то жарти. Але після їй одруження стало зрозуміло – ні жартувати, ні зайвий раз нервуватись через дрібниці невісточка не збирається.
У своїй трикімнатній квартирі ми виділили молодим окрему кімнату. Так вже тоді виникли суперечки, бо Іра вподобала собі нашу спальну – мовляв, місця більше, а в них скоро дитина буде. Тоді я таки піддалась – подумала, що справді їм потрібно більше місця. Те, що вони зробили ремонт тільки в одній тій кімнаті мене теж не дуже турбувало – знала, що син не надто багато заробляє. Так і жили.
Але з кожним днем у нас виникало все більше сварок та непорозумінь. Для початку мене турбувало те, що вони зовсім не купують продуктів додому, але їсти хочуть. Я на свою зарплату не збиралась їх годувати та сказала про це дітям. Тут Іра почала злитись, мовляв вони відкладають гроші та економлять на всьому, а мені шкода для них шматка хліба. Я змовчала.
А потім ще й невістка вирішила, що я не тільки маю купувати продукти, але ще й готувати. Мовляв, в неї токсикоз і взагалі вона втомлена. Добре, що їсти за трьох не втомлюється. Коли я їй пропонувала з’їздити до батьків у село – витріщувала на мене очі та казала, що їй нема що там робити. Коли я натякала, що батьки б могли якоїсь городини передати чи молока домашнього – казала, що вони все зайве везуть на ринок, щоб продати. Думаю, ото гарно – доньку прилаштували на чужий хліб, а самі живуть для себе.
Я, навіть, з сином намагалась поговорити, але то марна справа. Він не знав як зарадити, бо й Іру любить, і мене не хоче розчаровувати. Ну раз так- то я вирішила за них. Сказала, що у них два місяці та вони повинні знайти квартиру, або всі витрати на їжу ділимо порівну і готуємо по графіку. Ця ідея не дуже сподобалась невістці, але й платити за чужу квартиру не дуже хочеться. Довелось їй погодитись на мої умови. Тепер вона, як завжди, незадоволена, але хоч я не втомлена і не витрачаю всі гроші на харчування.
