Я, ще під час навчання в інституті, весь час так турбувався про кар’єрний ріст, що пропустив той момент, коли усі мої друзі завели сім’ї та дітей, а я й досі сам. Вирішив, що вже досить досяг, щоб мати змогу забезпечувати родину, але поки що так і не зустрів ту, з ким міг би цю родину створити.
Друзі мене знайомили із подругами дружин, але щось мене жодна не зачепила. То їх лише гроші цікавлять, то такі попадалися, що й поговорити ні про що, коротше кажучи, я й досі був у пошуках своєї половини.
На одній із наших корпоративних вечірок я розговорився із керівницею відділу продажів і вона виявилася дуже цікавою дівчиною. Я навіть здивувався, чому це не бачив її в нашій компанії раніше, а виявилося, що її перевели до нас недавно, із іншого міста. Весь вечір ми проговорили і домовилися, що наступного дня зустрінемося після роботи і я покажу їй місто.
Під час прогулянки вона розповіла, що розлучена і тому навіть зраділа, коли їй запропонували змінити місто. Ми походили вечірніми вулицями, посиділи у парку та повечеряли в маленькому затишному ресторані. Я відчув, що це вона, та сама, яку я так довго чекав і те, що вона розлучена мене геть не бентежило. З того дня ми стали часто зустрічатися після роботи і з рештою таки мали визнати, що ми більше ніж просто колеги чи друзі.
За кілька місяців наших стосунків мене бентежило лише те, що вона ніколи не залишається у мене на ніч, завжди знаходить якісь відмовки і вислизає додому, а ще мене до себе вона теж ніколи не запрошувала. Я вирішив, що треба проговорити це, адже між нами не має бути жодних таємниць, якщо ми справді будуємо серйозні стосунки. Я зважився на цю розмову і вона розповіла, що має дитину, але не хотіла ні мене відлякувати, ні її знайомити зі мною, щоб не вийшло так, що дитина звикне до мене, а ми розбіжимося.
Через деякий час вона все-таки нас познайомила. Виявилося, що у неї трирічна дівчинка. Вона була не капризна та не вередлива, як більшість малих дітей, але все одно це була дитина і побачення, коли вона була разом з нами уже зовсім не були схожими на ті, коли ми були лише удвох. Раніше я спілкувався лише з дітьми моїх друзів, але це не були якісь тривалі ігри з ними, швидше я просто вручав якусь цукерку або шоколадку дитині і вона бігла собі гратися. А тут мені довелося фактично грати роль батька, ну точніше не грати, а бути батьком маленької дівчинки.
Спочатку я думав, що нормально ставлюся до її дитини, але чим далі, тим більше мене гнітить думка, що я хочу виховувати власних дітей і боюсь, що буду ставитися до неї якось негативно з появою власних дітей. Я не хочу говорити про ці побоювання своїй дівчині, адже це може її налякати, а мені дуже дорогі наші стосунки. І от я не знаю як бути із цією ситуацією, чи зможу я прийняти чужу дитину, чи не зіпсує це наші стосунки, чи стане вона мені колись рідною?
