Колись я був досить заможний, мав не один бізнес, кохану дружину та двох прекрасних синів. Хто ж тоді міг знати, що на старості залишусь зовсім один, та ще й з копійками у кишені.
Ця історія починалась прекрасно, романтичне зустрічання, а згодом шикарне одруження, народження діток. Ми були щасливою сім’єю, я отримав колись від батьків їх бізнес та успішно його вів. Потім вирішив займатись нерухомістю, купляв квартири, робив там ремонт та продавав, частину здавав в оренду. Так ми жили в достатку й ні в чому не потребували.
Сини росли, вже вступали в університет, я хотів їм дати найкраще та найякісніше навчання. Хотів, щоб вони згодом перейняли мої бізнеси та продовжили сімейну справу. Сподівався, вони не залишать мене без нічого на старості й добре піклуватимуться. Адже саме так ми з дружиною їх виховували.
Коли мені було під 50, наступила криза і я мало не втратив усе – довелось багато працювати, щоб все обійшлось. Тоді багато сил на це поклав і навіть не помітив, як віддаляюсь від дружини. Але вона добре відчула зміни, сказала, не може так більше терпіти й пішла від мене. Ми прожили разом більш як 25 років, найщасливіші роки в моєму житті, звісно, дуже хотів усе виправити, але на жаль було пізно. Кохана подала на розлучення, повідомила, що їй від мене нічого не потрібно, лише щоб добре допомагав синам встати на ноги. І я дав їй обіцянку виконати це прохання.
Оплатив дітям навчання за кордоном, вибрав найкращі курси ведення бізнесу. Помалу і сам вводив їх у курс всіх справ. Коли синам виповнилось по 25 і 26 років, я поділив свої компанії порівну і записав їх на хлопців. Собі залишив одну квартиру в якій залишився жити. Було домовлено, що сини мені даватимуть 5% з доходу компаній, щоб я мав на що жити, адже інших коштів у мене не було.
Я жив собі спокійно та не чекав ніякої підлості зі сторони найрідніших. Але одного дня, мали гроші мали прийти на рахунок, та цього не сталося. Подумав, мабуть, у банку якісь проблеми та вирішив почекати декілька днів. Та навіть через тиждень нічого не прийшло. Тоді я вирішив зателефонувати синам, можливо, вони забули за мене.
Дзвонив до старшого – той не підіймав, лише з п’ятого разу до молодшого додзвонився. Він спочатку щось мямлив, а тоді попросив вибачення і повідомив, що грошей вони більше не скидуватимуть. Я нічого не розумів, чому та для чого сини так зі мною вчиняють. Вирішив запитати, а у відповідь лише почув як вони на мене ображені через розлучення з матір’ю. І тепер їй гроші віддаватимуть, а не мені.
З того часу минуло вже 2 роки, сини досі не спілкуються зі мною. Дякувати Богу, колишня дружина з розумінням поставилась і допомагає грішми, звісно, не шикую, але на прожиття вистарчає. Досі корю себе за то, де я проґавив усе і на старості літ залишився зовсім один.
