Що, за дурні люди мене оточують ?! Вже тридцять днів спілкуємось різними мовами. До прикладу вчора. Дзюрила так, аж спина змокріла. Вночі. Кричу їм що мені незручно, а вони ..
Це як треба мене не любити, щоб дівчинці, яка наробила замість сухого підгузка на дупу, смочок в рот запхнути. Від неї сухо не стане. Звісно я її виплюнула.
Розповідаю їм далі про мокрі труси. Не чують. Дівчинка надзюрила !!! – репетую я. Байдуже. Так, до речі, чи дівка я? Порухалась, ніби в підгузку нічого не заважає. Хух, полегшало. Дівчинка. Справжнісінька. А це що за сонне обличчя? Яке от «їсти бажає ?!» Хочу, щоб було сухо! Може тихо кажу? Буду намагатись краще. А-а-а! А-а-а!
Вже три сонних лиця. Пробують мене зрозуміти. Ні, вони реально або індуси або латини. Ну яке тут утю-тю? Українською ж кажу, змініть штани! Але, ти тільки послухай, знову смочок дали. Ну капець, виросту, от я їм її буду давати …
Невже! Розумна людина з’явилась. Підгузок каже треба перевірити. Ну давай швидше, будеш шокований! От, я мала рацію. Очманіти. Ну куди, постривай, ти що, роздягати мене маєш? А технології заміни підгузка, змінити, щоб не зняти одяг? Ну гаразд, біс із вами. Роздягнули. Ой, так прохолодно. Давайте швидше одягайте. Ану, циркачі, ви що там роздивляєтесь? Ага, тішитесь? Ну гаразд. Все-таки теплий підгузок це круто. Щось так їсти захотілося. Хочу їсти!!!!
Капець, послав же Бог недоумків! Ну яке в біса – «Знов підгузок»? !!! Жах. Повторюю по складах і голосно — Ні-ні!!! Стій, стій, ти куди підгузок знову знімати, взагалі вже. Що здивувались? Нічого там немає? Ось воно що!! Ой так, ой так!!! А їсти то хочеться. Ох! Знов ця ж розумна каже – можливо їсти їй дати? Молодчина, розумна. Головна буде. Чую розумна, дурню говорить — ти там те зроби, те і те, і ще раз десять те. Ну точно, не помилився. Головна вона.
Ой, яка смакота, смачненько то як. Супер … Щось спати захотілось. Подрімати, чи що? Смочок дай. Дай смочок кому кажу!! Ну-у-у! Ось! Навіть дурень помітив. Ростуть вони, і це тішить. Завтра встану зранку, буду далі виховувати. Хр-р-р.
