Я зустрів чарівну жінку, яка одразу впала мені в серце. Чоловіка у неї не було, він покинув її, коли та була ще вагітна, зате у неї була чарівна донечка. Я не акцентував на цьому увагу, оскільки не знав чи складеться у нас щось із нею.
Наші прогулянки ставали все частіші. Я забирав її з роботи, водив у кафе, але про доньку так і нічого не чув. Тому вирішив запропонувати піти усім разом в зоопарк, щоб познайомитись по ближче та справити хороше перше враження на дівчинку.
Та Марія, сказала, що її донька ще трохи замала для таких розваг. Спочатку я не зрозумів, та коли побачив дівчинку, то на вигляд їй було приблизно 9 місяців. Я був здивований, як Марія сама встигає усе. Коли я взяв малечу на руки, у моєму серці, мов щось загорілось, якісь дуже теплі почуття.
Через деякий час, я вирішив, що час з’їхатись настав. Я забрав Марію та Лізу (так звали її донечку) до себе. Усе в нас складалось чудово, я виховував дівчинку, як рідну. Коли їй був рік, вона сказала перше слово. Це було: «Та-то!». Я розтанув в той момент ще більше, це було для мене.
Пройшло шість років. Ліза вже пішла у перший клас. Я проводив з нею більше часу, оскільки в Марії була хороша робота і її підвищили, то вона мало бувала вдома. Заробляла гроші. Та я не приділяв цьому уваги, думав, гаразд, розділили обов’язки так.
Зібралися ми з Лізою йти за продуктами, та по дорозі вирішили зайти в наше улюблене кафе. Те що я побачив, розірвало моє серце вщент. За столиком сиділа Марія, тримаючи за руку якогось чоловіка, який ніжно цілував її. Я не знав, що робити й просто вийшов. Завів малу на уроки, та потім подумав взяти відео в кафе, щоб мати докази про її зраду.
Наступного дня я налаштувався на розмову та спочатку просто показав відео.
Марія явно не очікувала такого, глянула на мене й сказала:
– Наше спільне життя вже давно втратило іскру. Ти мене більше не приваблюєш, як чоловік. Не проявляєш ніякої ініціативи. Тому я зустрічаюсь з іншим. Не хотілось, щоб так усе вийшло, адже ти постійно допомагаєш мені з дочкою, та вона вже доросла, досить.
– Мені не потрібно від тебе нічого, ми розійдемось. Та Ліза буде зі мною.
– Я не думаю, що вона проміняє рідну матір на тебе.
Мовчки Марія одягнулась й пішла на роботу.
Через кілька днів. До нас в гості прийшов новий обранець Марії. Було помітно, що він був не в захваті від того, що з ними буде жити ще її дочка. Йому це зовсім було не цікаво, він навіть не запитав, як звати дівчинку. Марія вирішила пояснити Лізі:
– Бачиш, доню, в житті так складається, що люди не можуть бути разом. Тому ми з твоїм татом розстаємось. Але в тебе з’явиться новий – Віктор, ось він.
Ліза заплакала, підбігла, обійняла мене й сказала:
– Прошу не залишай мене тут, татко!
Міцно притиснувши до себе, дівчинку, я пообіцяв, що ніколи й нікому її не віддам. Трохи заспокоївшись Ліза заснула. Віктор дивлячись на це все, вийшов перекурити. Марія почала говорити:
– Розумієш, у мене не може бути дітей. Я безплідна. Це донька моєї сестри, яка загинула при пологах. Помираючи, вона попросила мене, щоб я знайшла її дитині хорошу сім’ю, щоб вона була в безпеці. І от, дивлячись, як ти піклуєшся про Лізу, я спокійна і знаю, що ти її будеш берегти. Тепер із чистою совістю я можу лишити Лізу з тобою, з документами проблем не буде, я все владнаю.
Життя – це справжнє кіно, вкотре зрозумів я. З Лізою ми переїхали. Живемо у двох. Вона моя дитина по серцю, все інше неважливо…
