Мене важkо зрозуміти. Але це му4ить вже 3 роки. З часу весілля мого сина.
Він хлопець з села. Постійно був з нами і допомагав.
Вступив до університету в місті, проте постійно приїжджав на вихідні і на час канікул не хотів виїздити. За деякий час одружився. Дівчина небідна і з міста. Звісно, що у село переїжджати намірів не мала.
Син пішов у зяті, жив у особняку моїх сватів. І я зізнаюсь, що дуже ревную свого Андрійка до його тещі. Не розумію коли це почалось і які є об’єктивні причини. Проте, постійно мені в душі не дуже добре.
Ця жінка гарно його прийняла. Вона трохи молодша, доглянута, приємна. Вони з чоловіком добре заробляють, мають кілька бізнесів і не спиняються на досягнутому. Мою дитину прийняли, як рідну, ніколи не ображали.
Матеріально допомагали їхній сім’ї нічого не вимагаючи. Це мене й хвилювало. Я такої можливості, на жаль чи на щастя, не мала зовсім. Тому передавала лише якісь харчі, городину і так далі.
А Андрій телефонував і тішився, хоча звісно намірів дорікнути мені не мав: мама те купила, мама з тим допомогла. І справді тещу так називав.
З одного боку я сам створив собі якусь незрозумілу проблему.
Та зробити з собою нічого не можу. Це дуже важко й боляче, коли дитина в якій мірі віддаляється, цінує когось іншого. Та, мабуть, це нормально і не варто перебільшувати. Як гадаєте?