Знаєте, у мене було досить звичайне життя. Не могла сказати, що я не щаслива, але чогось та й бракувало. Якось так склалось, що у свої 36 не маю ні сім’ї, ні діток, лише кар’єра, яка весь час тримає мене в тонусі. Не подумайте, я сама цього навмисно не обирала, але ненавмисно, мабуть, таки надала перевагу роботі.
Був у мене один чоловік, ми навіть зустрічалися 4 роки і все ніби йшло до весілля, але в один момент зрозуміла, що ми дуже різні. Я все життя постійно розвиваюсь та відкриваю для себе щось нове, а він задовільнявся малим. Для нього головним було мати стабільну роботу і дім, щоб відпочивати, але такого життя я не хотіла. Звісно, прагнула створити сім’ю, але не для того, щоб закритись у цьому, погрузнути в побуті і більше не розвиватись, а для спільних цікавих подорожей, якихось пригод. Не раз задумувалась над тим, чи правильний вибір зробила, адже після цих стосунків повністю загрузилась в роботу і зовсім залишила без уваги своє особисте життя.
Так, я досягла багато успіху у своїй професії, стала затребуваним спеціалістом і відповідно отримувала високу зарплату. Та помимо цього, поверталась у пусту квартиру і навіть не мала з ким розділити свої успіхи. Це дуже гнітило, навіть підштовхнуло до реєстрації на сайті знайомств, але і там щастя не знайшла.
Найбільше це болить, коли приходять свята. Всі збираються родинами, сім’ями, а у мене зовсім нікого не має. Два роки тому, якраз перед зимовими святами, мені знайома розповіла, що займається благодійністю і попросила допомоги. Спочатку навіть не сприйняла це, але я ж не бездушна якась – вирішила допомогти.
Мар’яна ввела мене в курс справи, поділилась, як вона стала волонтером в дитячому будинку і запросила до діток. Було дуже не привично – шум, гам, повсюди діти, моя голова мало не вибухала. Прийшовши до тями, я спілкувалась з ними, ми навіть грали в різні ігри. І знаєте, таких теплих емоцій вже давно не відчувала.
Дорогою додому ще поговорила з подругою, розпитувала її про усе і просила, щоб на наступні такі зустрічі вона мене обов’язково кликала. Мар’яна розповіла, що волонтери в цей дитячий будинок хочуть закупити нові матраци для діток, але на це не вистарчає грошей. Так, сума була чимала, меншу половину вони назбирали, а от де взяти решту не знали.
Тоді в мені ніби щось загорілось, я відчула, що саме таким чином я зможу допомогти цим знедоленим діткам і принести їм щастя та посмішку. Без роздумувань вирішила докласти решту грошей, навіть на подарунки ще всім вистарчило. Ну, а куди мені їх ще було тратити? Все необхідне для себе я мала, а тут просто відчула серцем, що так буде правильно. Та й в принципі, гроші ще зароблю, а тут можу зробити добре діло.
Коли ми з волонтерами занесли це все, навіть директорка була шокована. Дітки дуже раділи зручним матрацам і з цікавістю розглядали інші подарунки. Для мене це було щось нове, так, ніби я тепер віднайшла свою сім’ю. Тепло яке віддавали дітки своїми усмішками та обіймами просто неоціненні. Мені настільки це сподобалось, що я стала частим гостем у них, навіть на Новий рік та Різдво я приїжджала до них і ми разом весело проводили усі свята.
З того часу в моєму житті ніби засвітився якийсь вогник, появився сенс у житті і я, нарешті, по-справжньому стала щаслива, даруючи любов та радість тим, хто цього потребує. Так, у мене досі немає чоловіка і власної дитинки, але я не засмучуюсь – не всім же бути такими сімейними. Моя сім’я набагато більша і дітки хоч не по крові рідні, але по душі. Навіть зараз, обираючи розмальовки для діток та збираючись до них на святкування Нового року, можу з впевненістю сказати, що я на своєму місці.
Хотіла б донести до кожного, робіть добрі справи, допомагайте потребуючим, адже від цього вони і ви станете лише щасливіші. А хіба не в цьому сенс життя?
