Я молода дівчина із невеличкого села, моя мама виховувала мене сама, де тато не знаю, а коли запитую мами, то вона не хоче про це говорити, от я і змирилася, що його просто нема. Пам’ятаю, коли я малесенька дівчинка перший раз проводжала мама за кордон, ридали обоє, навіть не уявляю кому було прикріше: їй чи мені.
Та тепер я розумію, як складно мамі самій заробляти та забезпечувати себе, мене і бабусю. Та вона ніколи не нарікала на життя, ніколи не казала, що їй важко, просто працювала. Завдяки її золотим рукам я маю квартиру у місті, цього річ завершую навчання в університеті та хочу вступити та здобути другу вищу освіту. Але знову ж таки дякуючи маминій підтримці та допомозі.
Минулими вихідними я їхала до бабусі у село, щоб допомогти по господарству, та й продуктів трохи купила, щоб їй легше було. В автобусі почула розмову двох моїх сусідок. Вони жваво обговорювали як добре тим, у кого рідні за кордоном, все їм падає з неба, за просто так гроші отримують і так далі.
Їхній діалог ставав чим раз гострішим, бо одна із них у процесі розмови змінила свою думку і доводила, що все ж складно працювати на чужині: незнайома мова, складні умови праці та проживання, та ще й часто наших просто «кидають» і не оплачують за виконану роботу обіцяну суму.
До їх діалогу приєднався старший чоловік, який сидів попереду них. Висловив свою думку, що ніде за просто так не заплатять гроші: ні в Україні, ні за кордоном. Так можливо там на чужині та можна більше заробити, потрапити на роботу до порядної людини, але не всім так щастить. Та знову ж і у нас є багато людей, які можуть використати тебе і просто «викинути» зі свого життя, попри те яке було його відношення до тебе впродовж вашої співпраці.
Я з ними діалог не починала, та все ж у мою голову закралися думки, от я уже майже дипломований спеціаліст, зі мною на потоці навчається п’ятдесят шість людей чи зможуть вони тут знайти роботу, вже не говорячи про те, яка буде заробітна плата і так далі.
Всюди є свої плюси та мінуси. Кожен із нас може із впевненістю говорити про те, чим займається безпосередньо, а ні десь там чув від когось. Усі ми по різному сприймаємо ті чи інші обставини, що для одного прийнятно, то для іншого може бути незрозумілим.
Можу сказати одне із власного досвіду, я хочу завжди жити зі своєю сім’єю, не хочу залишати своїх дітей на родичів, щоб їхати у чужі краї заробляти на шматок хліба, адже та розлука – це велика трагедія для мами та дитини.
