Моїй доньці вже 40 років, та на жаль розумом їй всі 13. Колись по молодості завагітніла і була одружена з Миколою, але їхні стосунки не склалися і згодом вони розлучились. Тоді вона повернулась жити до нас зі своїм сином Олегом. Микола поїхав за кордон і зрідка висилав гроші на сина.
Тоді через 7 років моя донька зустріла Василя. Він мені як людина одразу сподобався – у всьому допомагав, Олежика як рідного полюбив, всім забезпечував – просто не чоловік, а мрія.
Так він до нас переїхав, згодом вони з Оленою одружилися і я знову стала бабусею, тільки цього разу народилась дівчинка Алінка. Донька не хотіла від нас з’їжджати, а ми й не наполягали – квартира велика, на всіх місця вистарчить. Тим більше Василь чоловік роботящий, і гроші додому носив і допомагав у всьому.
Така ідилія тривала 4 роки. А потім ніби чорна кішка пробіглась. Почалися сварки, Олена щоразу провокувала скандали, а Василь хотів лише спокою і тиші, адже був змучений після роботи.
Так після чергового скандалу моя донька вигнала зятя з нашої хати. Ми з батьком як могли переконували її схаменутись, адже так і залишиться сама до старості, та й дітей батька позбавила.
Але Олена нас не слухала – вигнала його і заборонила приходити. А згодом і зовсім подала на розлучення. Часто Василь дзвонив мені й просився з Алінкою побачитись. Я його розуміла, тому поки дочка була на роботі, тайком Василя запрошувала в гості. Він приносив солодощі, подарунки та допомагав грошима.
Так пройшло декілька років, Василь бачився з донькою, оплачував їй все, допоки Олена не придумала подати на аліменти. До цього чоловік пересилав їй по 5 тисяч гривень, а за призначенням суду повинен був лише 1000.
Напевне тоді Василь вирішив грати за правилами Олени й вона отримувала лише те що їй передбачено законом.
Не раз вона жалілась на це – але що я могла їй сказати. За що боролась – на те й напоролась.
Тоді вона стала налаштовувати Алінку проти батька. А та, як дитина їй у всьому вірила. Тому відмовлялась від зустрічей з Василем.
А у нього в житті почало все налагоджуватись – він знайшов собі дівчину, яка на 15 років від нього молодша. Вони одружилися й у них також народилась донька.
Олена в цей час не тямилась від злості. Почала виписувати Василеві та його дружині. Робила всілякі пакості їм. Але вони на це навіть не зважали.
Так пройшов ще рік, тоді Олена знайшла собі чоловіка, знову завагітніла. Але так вони й не одружились – він покинув її та більше не з’являвся.
Я не раз говорила доньці, щоб вона заспокоїлась, адже їй вже 40, а вона й досі сама, ще й трьох дітей має від різних чоловіків.
Як би це дивно не звучало, але мені її зовсім не шкода. Сама собі життя зіпсувала. Їй не раз попадались хороші чоловіки, але зі своїм характером з жодним не зжилася. Ми з батьком все що могли робили для її щастя, але так власноруч собі зруйнувати життя ще треба вміти.
