Так сталося, що я пішла від свого чоловіка і нашого трирічного сина залишила з ним. Руслан був старший за мене на 15 років, жити з ним мені стало нудно й не цікаво. Пішла я тоді сама, а сина не забрала з собою, бо мій новий чоловік не любив дітей. На той момент мені ще не дійшло, що мати є всесвітом для своєї дитини, і, що мій вчинок – це зрада.
Тоді мені самій захотілося розлучитися з чоловіком. Якось, одного вечора, я повідомила чоловікові, що більше його не кохаю, що в моєму житті з’явився інший чоловік, який мене розуміє більше, чим він, і з яким ми дуже схожі. Мій новий коханий був молодший за мене, йому на той час було всього 25 років.
Чоловік тоді може й здогадувався, що в мене хтось є, але мовчав. І ось я сама йому все повідомила і запропонувала розлучитися. Руслан мені ніколи ні в чому не відмовляв. Жили ми тихим розміреним життям за містом, у великому будинку, який він побудував для нас з сином. Мій чоловік знав, що якщо я щось надумала, то мене не зупинити. Син залишився жити з ним у нашому будинку. Я тоді думала, що там йому буде краще. Та і Ярослав був проти дітей, не хотів, щоб мій син жив з нами. Що тоді переживав мій чоловік і син, одному Богу відомо. Мене закрутило нове кохання і нове життя.
Я відчула себе знову юною і бажаною дівчиною, Ярослав водив мене на різні тусовки, дискотеки, а також ми часто їздили відпочивати. Таке життя затягнуло, сина я бачила рідко. Чесно сказати, сама не хотіла частих зустрічей, бо потім син дуже плакав за мною, не хотів відпускати маму, а це для мене було боляче.
Але мій молодий чоловік мене розчарував. Він виявився не тим, ким був в період нашого знайомства. Ярослав був невідповідальним, любив випити й пограти в карти. Про те, щоб знайти постійну роботу й думати не хотів, брав гроші в батьків. І як би не хотілося мені розуміти цього, та наш союз не мав перспектив. Про одруження і дітей Ярослав навіть чути не хотів.
І ось тепер я задумалась про своє життя. У мене завжди була одна мрія – велика й міцну сім’я, а вийшло все зовсім не так. Кожної ночі я плачу за своїм синочком, дуже сумую за ним. Розумію тепер, що от саме тоді й було щастя – люблячий надійний чоловік і син. Хочу повернутись до чоловіка, але, на жаль, як то кажуть, двічі в одну річку не ввійдеш.
Невдовзі Руслан вдруге одружився і в мого сина з’явилась нова мама. Тож жили ми тепер кожен своїм життям.
Коли мій син одружувався, то мене на весілля не запросив. Він не хотів бачити мене на своєму святі, а рушник йому весільний розстилала мама Тамара.
Я не тримаю образи, адже заслужила. Дружину свого сина бачила тільки на світлинах і це для мене тяжко. З роками до мене дійшла вся трагічність того, що сталось. Я так легко і просто зламала життя своєму сину й залишила в його серці велику рану, яка ніколи не загоїться. В нього не було щасливого дитинства і нормальної сім’ї.
«Я тебе ніколи не пробачу і син не пробачить!» – сказав мені Руслан, коли я збирала речі, а на маленького хлопчика, який плакав за дверима – мені тоді було байдуже.
Ми з Русланом інколи бачимось, він розказує мені про життя сина, приносить фотографії, тож виходить що ми непогані друзі. Та на душі у мене туга, я чомусь відчула, що досі кохаю цього чоловіка… Він зумів пережити мою зраду і пробачити мені.
На превеликий жаль, я зрозуміла дуже пізно, що по-справжньому кохала лише Руслана. Та зараз у нього своє життя і любляча дружина Тамара.
А мій нинішній чоловік Ярослав так і не любить мого сина, а спільних дітей у нас немає. А я й досі не можу набратись сил та мужності, щоб піти від нього.
