Так трапилось, що я завжди мала якісь дивні відчуття. Мені здавалось, що я якась неповноцінна. Що частинка моєї душі неначе живе окремо і я ніяк не можу її знайти.
Одного разу все з’ясувалось, та я навіть не знаю які почуття мене переповнюють радість чи горе і сум за тим, чого вже не виправиш і не повернеш. Виявляється я у матері не була єдиною дитиною. І ні, це не історія з якогось голівудського фільму чи турецької мелодрами, хоча я теж думала в якийсь момент, що мене знімають приховані камери і те, що відбувається – це не насправді. У мене є сестра. До того ж сестра близнючка. І можу сміливо гніватись на її прийомних батьків, бо на всі ці роки мою сестру, не побоюсь цього слова, викрали з рідної домівки від батьків і від мене.
Мамі було 18 років, коли вона завагітніла. В 17 вони з татом одружились. Чоловік був старшим на 4 роки. В селі так прийнято було одружуватись. Тому нічого дивного у віці немає. Батьки мого тата були не надто бідні.
До того ж вони змогли вибратись в місто. І придбати житло не лише собі, а й моїм батькам. Тож мама надзвичайно тішилась, коли на сучасному і дорогому апараті в обласному центрі лікарі побачили і повідомили її про близнят. Найімовірніше двох дівчаток. Та щастя не довго тривало. Настав час пологів і все минало доволі нормально. Мама пам’ятає, що чула крик обох дітей.
Пізніше це списали на її шоковий стан і таке інше.
Більше на дітей мама не наважилась. Їй сказали, що одна з доньок народилась мертвою. Моя сестра-близнючка старша на 6 хвилин тоді мене покинула.
Без жодних подробиць я дізналась цю інформацію на 12 день народження, коли зізналась, що мені снилась дівчинка, яка була дуже схожа на мене. Тоді батьки знітились. Мама заплакала. Тато лише розповів про сам факт і вони постарались перевести тему. Я ніколи не допитувалась, бо розуміла яка тема болюча.
І ось у 21 я потрапляю в лікарню із запаленням легень.
Медсестри дивно оглядаються. На реєстрації мене питають, чому я вийшла з палати. Та коли бачать мій вираз обличчя і документи одразу замовкають. Мене кладуть у палату. І яке диво. В ній вже лежить жінка з таким самим діагнозом, датою народження і зовнішнім виглядом дві краплі води, як я.
Виявилось багата старша породілля, яка втратила дитя, домовилась з лікарями і вони забрали у моєї матері одну дитину. По суті, продали мою сестру. Я досі не можу в таке повірити. Я дуже щаслива, що знайшла Інгу зараз. І впевнена, що нас просто-таки звела сама доля.
