Ми з дружиною вже 7 років одружені. Ми з одного села, тому були знайомі все життя, навіть жили на сусідніх вулицях. Ще у школі почали зустрічатись, а згодом вирішили після випуску одразу одружитись. Після весілля ми ще не працювали, тому залишились жити з моїми батьками. Я категорично не хотів жити у тещі, тому це був оптимальний варіант. Вважав, що коли підзароблю трохи, то зможемо думати на рахунок свого власного житла.
Скільки себе пам’ятаю я завжди мріяв вибратись з нашого села. Колись ще до знайомства з Галиною, думав вступати в коледж, побудувати кар’єру. Але все пішло не по плану, тому після весілля я одразу почав шукати якусь роботу. Через знайомих вдалось швидко щось знайти – і навіть пощастило що це у нашому селі, працював водієм елеватора, робота сезонна, але гроші хороші платили.
Коли сезон закінчувався я не сидів на місці й шукав різні підробітки, часто їздив у районний центр, адже там побільше вакансій ніж у нас. Якось так стоячи на зупинці й чекаючи автобус додому, натрапив на оголошення про курси менеджменту. Вирішив, що це знак долі й цю можливість не можна упускати. Галина ж коли дізналась що ці курси платні, була проти – казала що і без них є куди гроші діти. Ось дітям вже пора сезонний одяг купувати, а то повиростали з усього.
Та все ж я вирішив діяти по своєму і ризикнув. Попросив маму, щоб допомогла з грішми на одяг, а свої гроші потратив на курси. Я був налаштований рішуче, тому був впевнений що згодом я зможу отримувати високу зарплату і вартість цих курсів ще не раз відіб’ється.
Я всі свої сили поклав на вивчення нової професії, наполегливо вчився вдень і вночі. І це було виправдано, адже завдяки цьому після курсів мені одразу запропонували роботу з перспективами росту. Я був неймовірно щасливий, адже сталось те, чого я так давно прагнув. Але для цієї роботи мені необхідно було переїхати у місто. Для мене це не було проблемою – а от на рахунок дружини я сумнівався.
В цей же вечір я поділився з дружиною радісною новиною – але вона зовсім не пораділа, а навіть навпаки. Почала відмовляти від цього наміру. Я не розумів чому вона не прагне до кращого життя як і я. Адже така можливість випадає далеко не кожному. Та й залишатись жити в селі перспектив зовсім не було, а нам ще дітей ставити на ноги.
А за цей час що ми одружені у нас народилось двоє діток, старшому вже 7 років, а молодшому 5. Моя дружина весь цей час постійно знаходилась в декреті й ні дня не працювала, навіть коли декретна відпустка закінчилась. Їй було зручно дуже жити у моїх батьків, все по дому робила мама, а з дітьми часто приходила гратись теща. Загалом жила Галина у своє задоволення і зайвий раз не напружувалась. Та я і не винуватив її в цьому, але зараз я хочу розвиватись і йти далі, адже ще занадто молодий, щоб заривати свої перспективи у землю.
Думаю, Галина добре розуміє що у місті все буде зовсім по іншому, адже вся відповідальність буде на ній, з дітьми ніхто не допоможе, і їсти ніхто не зварить. Все доведеться робити самій. Але це ж і є суть сімейного життя хіба ні? Чи потрібна завжди допомога батьків? Я цього не розумію і тепер не знаю як кохану переконати переїхати разом зі мною.
