– Ти натякаєш, що жінка відреклась від немовляти? Та це просто жах!
– Не роби поспішних висновків!
– Ну гаразд, кажи далі. Просто не стрималась трохи.
– У нас була чудова історія кохання. Жінка завагітніла та після пологів вона сказала мені, що не може так зламати собі життя. Просто сісти з дитиною і сидіти вдома. Вона пішла. Я відпустив її. Я ж не міг прикувати та тримати насильно. З того часу, сенсом мого життя став син. Я намагався бути найкращим батьком для нього. За цей час я зовсім забув про особисте життя. Воно відійшло на задній план. Та й не знав, як відреагує син на мої знайомства. Одного дня я втратив свідомість вдома, отямившись, побачив, що з носа пішла кров. Одразу я викликав лікаря, той назначив обстеження та його прогнози вже тоді були невтішні. У мене не так багато часу. Інго, звертаюсь до тебе, візьми до себе Ореста, прошу. Не хочу, щоб він ріс у притулку. Це моє останнє прохання до тебе. Будь ласка.
– Олеже, я навіть не знаю. У мене ж немає ні дітей і з чоловіком розлучилась. Квартира орендована. Хіба мені дозволять офіційно стати опікуном. Та і як обходитись із ним, не до кінця розумію і це все лякає мене.
– З документами проблем не буде, я розв’яжу це питання, Орест, одразу зможе жити в тебе. А документи будуть робитись у ході цього.
– Олег, вибач, але я маю це все обдумати. Я не готова ось так одразу змінити своє життя на 180 градусів. Я тебе наберу.
– Я надіюсь, що ти зрозумієш мене, чекатиму на твоє рішення.
Я пішов додому з надією, що Інга обдумає все і вчинить по совісті. Оскільки вона моя колишня дружина, серце підказувало, що жінка прийме Ореста до себе.
Інга не знала, з ким їй порадитись і набрала до своєї матері. Та те що вона дізналась, змінило її уявлення про життя. Матір жінки розповіла, що вона прийомна дитина. Вони вдочерили її, коли та була ще немовлям. Її мати не могла завагітніти й вони з батьком прийняли рішення взяти дитя з притулку. Інга тоді була ще немовлям. Вони щасливі, що тоді вчинили саме так, адже виховали прекрасну людину та доньку, якою пишаються, і яка стала сенсом їхнього життя. Раді, що могли дати нормальне, сповнене любові та батьківського тепла життя дівчинці. Коли вони приходили за мною, мама сказала, що не могла дивитись без сліз на інших дітей, які з пустими очима поглядали на них і чекали, можливо, це прийшли за ними. Можливо, сьогодні саме вони поїдуть додому і в них буде мама й тато. Після відвідування притулку вона плакала тиждень, їй так було жаль решту дітей.
Після важкої розмови із матір’ю Інга не могла знайти собі місця, вона плакала, в голові було море думок. Виявляється все її життя могло б скластись зовсім по іншому, якби не її батьки. Тоді вона остаточно вирішила:
«Це моя місія, взяти Ореста до себе! Я не дозволю бачити йому життя в притулку!»
Скоро Олега не стало. Інга забрала сина до себе, оформила усі документи та стала офіційним опікуном для Ореста.
Пройшло чимало часу, та жінка, інколи, згадує ту розмову з Олегом, яка назавжди змінила її життя. Орест дуже полюбив Інгу, став називати її мамою. Вона теж чудово справляється із дитиною, піклується та окутує турботою.
