Моя неспланована вагітність застала зненацька усіх.
Мені було 16 років. Жили ми в передмісті. Там люди усі знали один одного, до того ж мої батьки працювали у школі. Мама вчитель української мови та літератури, а тато директор.
Після дев’ятого класу я вступила до коледжу, поблизу свого села. Додому приїздила рідко, оскільки це було задоволення не з дешевих та й ходила на усі факультативи. Тому часто їздити в село можливості не було.
У вирі подій, які поступово змінювали життя Олі. Вона познайомилась з хлопцем, в якого закохалась по вуха. Він був старшим за неї на кілька років.
Їхня історія кохання, була наповнена романтикою, прогулянками нічним містом, сюрпризами та освідченнями в коханні. Цей період в житті значно позначився на успішності дівчини в коледжі. З усіх дисциплін в Олі виникали проблеми. Багато прогулів без поважної причини, підірвали авторитет дівчини серед викладачів.
Її коханий кликав дівчину до себе в гості, інколи вона навіть залишалась на ніч в хлопця. В гуртожиток приходила над ранок, розповідаючи коменданту, що має підробіток у нічному супермаркеті.
Та якось дівчині зранку було дуже погано й на пари вона не пішла. Її мучила нудота то боліла голова. Оля пішла в аптеку та купила тест на вагітність. Позитивний. Казати нікому не стала, не знала як вони відреагують.
На канікули дівчина поїхала в село. Ніхто не знав про майбутнє поповнення в родині. Оля намагалась приховати це, та лишня вага й години у ванні зламали її плани. Батьки дізнались. Їх реакцію можна було очікувати. Вони були в люті. «Це сором для їх сім’ї! Це сором» – кричали по черзі матір та батько. Поки Оля плакала у себе в кімнаті й не знала, як їй бути далі.
Заспокоївшись всі вирішили, що має лишитись таємницею. Оля лишалась в будинку та бувати на вулиці їй було заборонено, допоки не народить малюка. Дівчина лишилась в чотирьох стінах сам на сам зі своїм горем.
Оля народила вдома, лікаря не викликали. Допомагали її матір та батько. Хвала Богу, що колись її мати закінчила курси першої медичної допомоги й там навчали, як приймати екстрені пологи.
Коли Оля прийшла до тями, то малюка вже не було. Батьки відвезли його та підкинули комусь. Дівчина впала в депресію, кричала, щоб віддали її дитя.
Батьки змусили дівчину поновити навчання в коледжі. Оля шукала можливості знайти своє дитя, хотіла знайти Олександра, та сказали друзі, що він поїхав за кордон, тоді як дівчина зникла. Їй було важко це все переварити, вона не знаходила собі місця, малюк приходив їй у снах.
За місяць вона отримала лист від Сашка. Він запитував у неї чому вона зникла тоді? Дівчина відповіла йому. Розповіла, що була вагітна й боялась, що він її покине. Написала, що малюка забрали та вона не може його знати, хоч якби не намагалась.
Сашко написав, що як тільки у нього закінчиться контракт в Німеччині він приїде і вони разом будуть шукати їхнього малюка. Дівчина повернулась до життя від його листа. Ожила та отримала надію.
Наступного тижня хлопець приїхав. Він був рішучо налаштований та зробив дівчині пропозицію. Під’єднав усіх знайомих, щоб знайти малюка й у нього вийшло. Дитину вони знайшли за тиждень. Ще через тиждень, одружилися, та почали шукати собі житло, щоб жити разом. Також Сашко взяв на себе усі формальності, які необхідно була владнати, щоб їм повернули дитя.
Ось так і створилась молода сім’я. З того часу вони більше не розставались.
