Я народилась та виросла в невеличкому містечку, де всі один про одного все знають. Ще не встигнеш чхнути в себе вдома, як про це вже говорять на сусідній вулиці. Ну як говорять – декілька жіночок-пліткарок ,які дуже вже люблять пообговорювати людей. Місцеві навіть не звертають уваги на них, адже звикли до цього. Та й більшість того, що ті жінки «розносять» по вулиці неправда та вигадки.
Коли я закінчила школу, то вступила до університету і переїхала до великого міста. Батьки ж мої залишились у містечку. Я часто до них навідувалась у гості з подарунками. Навіть це наші сусідки обговорювали – Василева донька стала міською пані та не часто буває у батьків. Так, я не часто приїздила, бо навчалась та ще й підробляла. А за рік взагалі зустріла Богдана, який зробив мені пропозицію.
І от, на одні вихідні я завітала у гості до батьків не сама, а з нареченим. Коли ми вже сідали за стіл, то я згадала, що забула купити хліба і вже хотіла бігти до магазину. Бодя вирішив допомогти і сказав, що все сам купить – магазин був не так далеко, якихось 200 метрів від мого дому.
Про те, що до Василя приїхав майбутній зять – знала вся вулиця, в тому числі й наші балакучі жіночки. То ж коли вони побачили його почали перешіптуватись – міський хлопець ,красень та й не бідний, он на якому автомобілі приїхав, і бере заміж Ольку. Дивина. А от донька Оксани Михайлівни, красуня, відмінниця, а й досі сама. Де ж справедливість?.
От сама бойова сусідка і підійшла до Богдана, щоб поговорити. Та почала його розпитувати все – він розгубився. А вона розповіла і про мою родину, і про мене – що ми бідні і певно я хочу заміж вискочити, щоб мати міську прописку. І що взагалі він хлопець молодий і красивий та може мати кращу жінку – от як Любку, доньку Оксани Михайлівни. Моєму нареченому розповіли купу пліток про мене і чекали, що він втече до міста.
Та Богдан не розгубився і почав жартувати з жінками – що то він просто планує прибрати до своїх рук дім мого тат. Що авто він вкрав і взагалі він втік тюрми. Жінки аж рота роззявили – почали перешіптуватись. І поки вони не розуміли, що відбуваєтсья – мій наречений спокійно купив хліб та пішов додому.
Після цього пішли чутки, що я виходжу заміж за бандита. Ми тільки посміялись з цього, адже знали, що цим бабусям ніхто вже не вірить. Тим паче у такі казочки, як вони розповідають. А Богдан, як виявилось, ще той жартівник.
